В перші дні сухого закону (задовго до того, як Аль Капоне став відомим) німецький іммігрант Джордж Римус приймає рішення залишити адвокатську практику і починає займатися торгівлею віскі.
За два роки він став мультимільйонером — королем бутлегерів, як його називала преса, публікуючи захопливі історії про вечірки в стилі Ґетсбі, які він та його гламурна дружина Імоджен влаштовували в особняку на Цинциннаті, з різноманітними подарунками — від діамантових прикрас жінкам до новеньких автівок чоловікам. Влітку 1921 року Римус володіє 35 % всього алкоголю Сполучених Штатів.
Молода прокурорка Мейбл Вокер Віллебрандт сповнена рішучості знищити його. Міністерство юстиції було впевнено, що вона не становитиме реальної загрози для затишних стосунків, які вони підтримують з Римусом. І, щоб довести, що вони помиляються, Мейбл відправляє свого найкращого слідчого, Франкліна Доджа, дослідити імперію. Це рішення має смертельні наслідки: до справи підключається ФБР, Римуса ув'язнюють, а Імоджен зав’язує роман з Доджем і планує знищити власного чоловіка. Запекла ворожнеча сягає найвищих щаблів влади. Зупинити її можливо лише вбивством.
Книга «Привиди Едемського парку» Карен Ебботт, яка вийшла друком у видавництві Лабораторія — це правдива кримінальна історія про найуспішнішого контрабандиста в американській історії та вбивство, що шокувало націю.
Наприкінці жовтня федеральний уряд викликав Римуса до Індіанаполіса й оселив його в номері готелю «Claypool» — того самого, де багато років тому він мало не забив чоловіка до смерті за зносини з Імоджен. Римус на таксі доїхав до держадміністрації і пішов до кабінету Джона Маршалла, федерального прокурора у справі заводу «Jack Daniel’s».
Маршалл багато спілкувався про Римуса з Віллебрандт — вона й досі сумнівалася в щирості бутлегерових намірів. «Я дуже не хотіла б давати Римусові імунітет, — писала вона. — У цьому випадку ви маєте справу зовсім не зі звичайним відповідачем. Римус уже давно — публічна особа. Газети з його іменем чудово продаються. <...> Уряд із власного досвіду знає, з якою людиною має справу, і тому прагне мати цілковиту впевненість у доцільності цього імунітету». Маршалл пообіцяв дослухатися до поради.
Цього разу Римус був спокійний і розважливий, зв’язно і розлого відповідав на запитання про план із заводом; він охоче розповідав про ділових партнерів, залучених до оборудки політиків і про Імоджен і її грошовий внесок. Власне, про Імоджен він виклав геть усе. Він був ладний розмовляти, аж поки ту жінку не звинуватять і не запроторятьза ґрати.
1 листопада Маршалл надіслав Віллебрандт звіт про розмову: «Безумовно, не можна не усвідомлювати, що успіх цієї справи, особливо коли йдеться про серйозніших підсудних, чимало в чому залежить від свідчення Джорджа Римуса. <...> На мою думку, Римус постарався викласти в розповіді якомога більше правдивих фактів, хай і зголосився бути свідком, аби врятуватися самому і якоюсь мірою помститися своїм партнерам». Усупереч побажанням Віллебрандт, в обмін на свідчення Римусу готові були надати повний імунітет. «Маю вам зізнатися, мені подобається поведінка Римуса, — писав Віллебрандт прокурор, — і якщо він і далі буде налаштований так само, то напевне буде дуже цінним».
Розгляд справи почався в Індіанаполісі 14 грудня, хоча Імоджен і досі не затримали. Щоб допомогти в пошуках, Маршалл вирушив до Вашингтона з Римусовим описом дружини: «Місис Імоджен А. Римус, 40 років, 167 см, повна, брюнетка, землистий колір шкіри, карі очі, носить кричущий одяг». За можливими пересуваннями Імоджен стежив Дж. Едґар Гувер. Генпрокурор ділився з Віллебрандт телеграмами між агентами на місцях і федеральними службовцями:
Детройт, Міч. — Мак-Лафліну Мін’юст, Сент-Луїс. Щодо заводу «Jack Daniel’s». Чи м‑с Джордж Римус під вартою вашому окрузі якщо так повідомте Геннеґару округ Індіанаполіс її розшукують там.
Мегеґан, Поштамт, Детройт, Міч. — На вашу телеграму щодо «Jack Daniel’s» М‑с Джордж нема імовірно була тут з тиждень тому але поїхала невідомому напрямку якщо ви маєте підстави шукати тут дайте знати — Мак-Лафлін.
У наступному звіті, який Віллебрандт отримала від Гувера за 19 листопада, стверджувалося, що Імоджен перебуває у Вашингтоні, округ Колумбія. Журналіст газети «St. Louis Post-Dispatch» на імʼя Джон Роджерс почув новину від джерела в уряді. Роджерс саме працював над серією статей про життя і кар’єру Римуса, тож одразу ж подзвонив йому. Вони з Римусом і Коннерсом домовилися зустрітися в столиці.
У Вашингтоні Римус із Коннерсом на таксі доїхали до готелю «Mayf lower». Як було відомо Роджерсу, Додж з Імоджен зупинилися тут як «містер і місис Е. Ворд» у двох сусідніх номерах.
Римус узяв собі 624‑й номер і набрав Мінʼюст. Він назвався і наполіг покликати когось із агентів, пояснивши, що має важливу інформацію, на яку міністерство має відреагувати негайно.
На виклик Римуса приїхали двоє агентів. Той зустрів їх у схвильованому стані.
— Ви бачили в готелі вашу дружину чи Доджа? — запитав один агент. — Якось упізнали принаймні когось із них?
— Ні, — зізнався Римус, але додав, що, якщо не помиляється, пара вечеряє у 843‑му номері. Він закликав агентів поквапитися, щоб «застигнути їх разом» і «взяти» його
дружину.
Римусові відповів один з агентів: він пояснив, що сам він нічого про розшук місис Римус не знає і не може нічого вдіяти, поки не дістане прямих вказівок від Бюро.
— Ну тоді я покличу слідчого готелю і сам туди піду, — наполягав на своєму Римус. — Я ледь тримаюся, щоб цього поганця не задавити.
Агент сказав Римусу, що той може робити все, що захоче, але в такому разі не матиме на це дозволу Міністерства юстиції. Правоохоронці пішли, залишивши Римуса стояти на порозі номера.
Там він не затримався.
Коннерс із Роджерсом знайшли Римуса на восьмому поверсі: той гатив у двері 843‑го номера, опустивши голову і виставивши вперед плече, ударяючи щоразу дужче й дужче — дерево вже надкололося. «Він мордувався до нестями, — спостеріг Роджерс. — Вирячив очі. Був подібний на дикуна... вкрився рясним потом, пихкав, як бик». Цілу годину двоє чоловіків боролися з Римусом, намагалися втримати руки за спиною і якось доштовхати до його номера, але він викручувався і пускався навтіки коридором. Зрештою його дотягнули до ліжка та приспали, розійшовшись після того кожен до себе.
Імоджен, як виявилося, у 843‑му номері не було. Того вечора вона була за 1300 кілометрів від столиці — у Сент-Луїсі. За порадою адвоката, вона добровільно здалася федеральній владі та внесла заставу в розмірі 10 тисяч доларів. А отже, могла залишатися на волі до початку слухання в Індіанаполісі, де вони з Римусом мали зустрітися вперше за чотири місяці.
Більше інформації про книжку — на сайті laboratory.ua
