BLOOD EXPECTORATION – Mortality Blast (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://linktr.ee/bloodexpectoration

13 років мовчання заради якості: Огляд альбому «Mortality Blast» від Blood Expectoration.

Мабуть, на українській сцені важко знайти гурти-старожили, подібні до Blood Expectoration, які існують уже 20 років. Звісно, якщо не брати до уваги такі імена, як Drudkh чи Nokturnal Mortum, що самі по собі стали класикою і можуть проіснувати ще стільки ж завдяки своїм нетлінним творам. Однак Blood Expectoration належить до зовсім іншого ешелону, і навряд чи цей гурт відомий десяткам тисяч слухачів. Мої порівняння є радше формальними й стосуються цифр, а не музичних відповідностей.

На українській дезметал сцені Blood Expectoration, імовірно, є найстарішим із досі активних гуртів, принаймні з тих, що я знаю. Офіційна дата створення — 2006-й рік. Дебютний альбом Disfigured Vision вийшов через шість років у 2012. Якщо є хтось ще старіше з нині існуючих гуртів, то я був би радий почути ці назви. На думку спадають хіба що запоріжці Hell:On, які на початку кар'єри грали треш-метал, а з роками їхній стиль набував дедалі більше дез-металевого забарвлення.

Blood Expectoration не можна назвати широко відомим вітчизняним метал-гуртом. Безумовно, їх добре знають у вузьких колах шанувальників, і за ці майже 20 років існування вони здобули певну базу прихильників. Проте я більш ніж упевнений, що тих же Dying Grotesque, Arhat чи Ignea знають набагато краще як в Україні, так і в Європі. Arhat хоча б інколи дає концерти в Києві та інших містах.

У жодному разі я не применшую важливості рівненських музикантів. По-перше, так довго існувати, не зламатися під тиском обставин і випустити два, але якісні альбоми — це багато що означає. А по-друге, підписання контракту з американським лейблом Iron Fortress Records уже заслуговує на повагу. Враховуючи, що це український гурт, та ще і не дуже відомий, але якщо ним зацікавився американський лейбл, означає, що вони мають що запропонувати своїм матеріалом. В цьому я бачу лише позитив, ну і те, що українською цікавляться у світі. Це гарантує гурту вихід на закордонний ринок та увагу музичної преси й слухачів.

Отже, маємо таку картину: єдиний незмінний учасник гурту від самого початку, Роман Дехтяр, роками сумлінно працював, ішов уперед, ні на що особливо не претендуючи, часто змінював склад — і зрештою досяг того, що з колективом підписав контракт американський лейбл. Схоже, на одні плюси чи не так?)) Якщо вірити у свою справу, не здаватися і спокійно рухатися вперед — це неодмінно принесе винагороду. Навіть не питаючи музикантів, я впевнений, що ця угода значно підвищила їхню мотивацію та додала віри у власні сили. Лейбл Роман Дехтяр знайшов сам, перебираючи різні варіанти та надсилаючи демо-записи тим, кому б це могло підійти. І саме Iron Fortress Records по-справжньому оцінили потенціал гурту.

Саме тут усе склалося якнайкраще. Роман давно стежив за діяльністю лейблу і мріяв колись із ними працювати, а творча команда лейблу, своєю чергою, горить бажанням просувати ідеї дез-металу. У результаті Роман підписав контракт із компанією, до якої давно прагнув потрапити, і в коментарі для журналу «Неформат» висловив надію на плідну співпрацю.

Між дебютником «Disfigured Vision» та «Mortality Blast» минуло 13 років. Більшість гуртів за цей час в Україні розпалися б :( Ті, що залишилися написали б десять альбомів, шість із яких були б прохідними, умовно кажучи. Та оскільки в Blood Expectoration, схоже, оселився «синдром відмінника», другий альбом вони також прагнули зробити максимально якісним. Краще брати якістю, аніж кількістю, чи не так? Ідеї для матеріалу накопичувалися роками, залишаючись на рівні демо, а коли у 2021-му сформувався остаточний склад, почалася активна стадія реалізації платівки.

Порівняно з дебютним альбомом, тепер Blood Expectoration звучать справді технічно, професійно та зріло. Щоправда, шкода, що робота над релізом забрала стільки часу. Зате слухачі можуть насолодитися якісним, жирним і качовим дезметалом. Помітно, що музиканти обожнюють стару школу: у цих об'ємних та щільних рифах чути вплив Jungle Rot, Benediction, Obituary, Entombed та інших. Матеріал не встигає набриднути, бо цей «жир» подається з такою інтенсивністю, що нудьгувати просто ніколи.

Уже з першого треку «Disgraceful Bliss» гурт задає потужний і стрімкий темп; з перших звуків виникають асоціації як із Gorefest, так і з альбомом «Utopia Banished» від Napalm Death. Уявляю, як такий трек чудово б «розкачував» натовп на великих тематичних фестивалях, адже тут усе зроблено як слід: брейкдауни наприкінці пісні тиснуть із такою силою, що чинити опір безглуздо. Хоч музика й залишається в межах дез-металу, Blood Expectoration встигають вплітати яскраві мелодії, щоб трек слухався бадьоро.

Perfect Enemy продовжує стилістичну канву попередньої композиції, практично стираючи межі між ними. Спершу може здатися, що це просто композиційно довершена Disgraceful Bliss, і слухач навіть не одразу збагне, у який момент почала грати інша пісня. Матеріал зшитий таким чином, щоб альбом сприймався цілісно. Хоча особисто для мене концептуальності тут немає, але написання пісень тут хороше. Мене чіпляє загальна середньотемпова структура пісень, сповнена груву та бойової атмосфери.

Сюди дуже доречно вписується вокал, який просто ідеально пасує інструменталу. Він не надто крикливий, не надто брутальний, без атакуючих скрімів — саме такий, як треба, ідеально влучає в цей градієнт безкомпромісного дезметалу. Це все те, що я люблю, бо для мене важливо, щоб форма була витримана в межах адекватності, жанровій стилістиці, без експериментальних перегинів. Blood Expectoration мені це дають, і Mindless Followers звучить справді добре, можливо, навіть натхненно, бо такий якісний продакшн не може не тішити моє вухо.

При тому, що весь альбом — це фірмова гармата гарячого дезметалу, варто зазначити, що саунд, попри все, доволі хардкорний, близький до ранніх Machine Head або Madball. Гадаю, це свідомий хід — грати дезметал, але звучати як хардкор-гурт.

Хоча альбом і вийшов вогняним, з яким можна сміливо йти «косити траву на полі», загалом продакшн досить рівний — гурт тримається одного берега і нікуди не звертає. Що для мене є дуже добре в класичному дезметалі британської хвилі. Винятком є трек Humanity’s Collapse, де присутні вкраплення грайндкору. І я сам собі дивуюся, що такий рівний мікс хардкору та дез-металу все одно мене качає. Який би трек я не ввімкнув — чи то Isolated and Mutilated, який легше уявити на альбомі «булькаючого» болотного дез-металу, чи то Maniacal Passion — аранжування все одно розкачують, а гітарні рифи утримують мою увагу. Так, вони прості, не надто наворочені, але в них закладена неймовірна енергетика, яка відчувається крізь шалений темп гри музикантів. Вони заклали цю хардкорну емоцію, і я зумів її зчитати. Ось ця автентичність, що криється в балансі між хардкором і дез-металом, мені дуже до вподоби.

Водночас я чекав, що на альбомі все ж буде «діамант», який перевершив би все інше. Трек, що позиціонуватиме гурт із найкращого боку, говоритиме за весь альбом і стане найкращою роботою в їхній дискографії на цей момент. Він мав би бути абсолютним хітом, який би розкрив майстерність гурту з несподіваних для слухачів ракурсів.

Можливо, я занадто вимогливий до себе і того ж очікую від нашої сцени. Наприклад, мене анітрохи так не вразив альбом британців Mutagenic Host чи шотландців Rancid Cadaver, а новий Wombbath залишив байдужим. Ба більше, останній альбом Benediction значно поступається роботі Blood Expectoration — я закинув його після двох-трьох прослуховувань, бо там мільйон разів пережований салат. Але це проблема всього сучасного олдскульного дез-металу, та й усієї сучасної музики: ти не можеш бути відданим одній течії, а мусиш «плавати в океані» й знаходити перлини серед різних мешканців водної безодні.

Українці звучать значно переконливіше за чимало альбомів західних команд, які я слухав. У їхній музиці відчувається щирість, яку важко приховати. А враховуючи локалізацію гурту, їхній професійний підхід до матеріалу підкуповує навіть більше, ніж новий альбом Benediction. Але все, чого мені забракло в цій брутальній гарматі середньотемпового дез-металу, яка мені дуже подобається, — це одного висококласного треку, який вирішує все.