Побутова брехня мало, а то й взагалі не поясненна. Кожного разу дружина запитує, що там нового на роботі, і взагалі. Що може бути нового?! Одне й те ж. Надокучило. Голосиха вмерла, якось кажу про односелицю, котру ще й кілком не приб'єш. Через декілька днів дружина узріла в автобусі зятя цієї бабці та й співчутливо каже: «Ох, Іване, це ж у тебе таке горе!» Той вирячив баньки, мовляв, яке горе? «Тож оце ж теща вмерла.» - «Хто вам таке сказав?» - «Та мій же...» - «Скажете йому, що він дурний разом з вами».
Існує ще й популяція побутових брехунів-приколістів. В автоколоні цукрозаводу працював водієм такий собі чоловічок на прізвисько Свекруха. Тобто професійна звідниця. Так от, прийшовши в гараж раніше, помастив підошви в мазуті, знявши чоботи, поставив на стіні, на висоті півтора метра, два відбитки поряд. Зійшлися роботяги, він і хвастається, мовляв, хто зможе ось так підскочити й обома ногами одразу залишити слід. Один напівголовий розганяється, скакає, і... Потилицею об підлогу. Забрала Швидка.
Це й же Свекруха спускається порожняком дорогою з горба, назустріч завантажений по саме нікуди КАМаз. Жартун махає через вікно, аби той негайно зупинився. Водій вантажівки по гальмах, на ручник... Запитує, що стряслося. «Припалити цигарку не знайдеться?»
Невідомо, чи своєю смертю помер цей гуморист.
Цей реготун полюбляв піджучувати на гулянках захмелілих мужичків. Дочекається, доки балянтрас в розпалі, підкликає якогось, бажано забіякуватого, та й відає на вушко, мов, Іван-такийто грозився пику тобі натовкти. Потім те ж саме віщує на вухо Йвану. Словом, зводить дурнів у бійці. Сам тішиться.
Брехня – якщо нікому не шкодить, можливо, й потрібна річ. Коли викликає сміх. А то наше людське середовище останнім часом якесь набундючене.
Треба частіше реготати – корисно для здоров'я. Так кажуть. А там воно хтозна...
