Це набір історій вигаданих. Жахливих. Це дуже хуйово буде якщо ви прочитаєте це все. Боляче піздец. Я коли це писав ригати хтів. Тому важайте. Як сьо со все вигадане.
Елайза 12 років. Я б хотіла, щоб кожного разу коли я опозорилася від мене відрізали кусочок плоті, аби я постійно пам’ятала як це огидно робити щось несоціальне.
Лендо 24. Я б хотів, щоб мене вбила моя мати, кажучи на устах “Я казала тобі що ти закінчиш як твій батько”.
Пінпін 21. Я уявляю свою смерть такою. Моя мати каже що я ніхто, я йду в ліс будую собі хатину, живу собі спокійно, не очкікую ніяких людей. І в якийсь чудовий день починається гроза, і дерево падає на мене я підняти його не можу. І мені залишається лише чекати голодну смерть. Але поки я чекаю смерті по моєму лиці стікають краплі дощу, повзуть мурахи, стрибають білочки, та зайчики. І я тихо помираю в спокої.
Серж 65. Я б хотів, щоб після цікавого та насиченого дня, вільного від болю в спині, та в суглобах. Вільного від крику правнуків. Я заснув на вічно.
Лев 15. Я б хотів попасти в ліс темний. Повний кладовищ, та закинутих одягів. Повних зброї. Так само як у фільмах що мати дивиться. Я б хотів, щоб мене вкрав якийсь три окий монстр із двома мечами в одному оці. Аби цей монстр виглядав, як людина, аби цей монстр говорив зі мною так ніби я його дитина. Я хочу аби це було феєрично. Аби спочатку він мені відрізав язика, аби я тільки незрозуміло кричав тони поломаної скрипки. Потім щоб він виколов мені одне око, аби я побачив моє друге око на реальності. Потім хочу, щоб він його розрізав і показав кожен момент, кожну деталь. І так з кожним органом. Аж поки я не стечу кров’ю.
Євалія 25. Мені наснилася моя смерть. Мене там їбали в вульву. А я не відчувала нічого. Година за годиною. Кров йшла. Вони не зупинялися їм було навіть так легше. А я нічого не казала. Бо я навіть не відчувала. Так ніби це не мене їбали, а моє тіло. І далеко не законектилася зі своїм тілом. Так ніби я з операторського крісла сиділа і втикала в це все. Це не було жахливо, це не було добре. Це було. А потім я, а точніше моє тіло, побачивши камеру себе, відкрила рот, хотіла щось сказати. Це не було біль, чи крик оргазму. НІ. Це був чисто розумове слово. Але я не могла його зрозуміти, я могла тільки на нього дивитися. І в той момент коли я його побачила, я в сні вмерла, а тут проснулася.
Хералія 37. Мені наснилася моя смерть. Я бігла від великого стада людей, я ніяк не могла зрозуміти чому вони за мною біжать. Щось говорило мені так ніби я виконала всі їхні умови. А вони раз за разом повторюють ті самі умови, так ніби я їх не пам’ятаю ніколи. Вони кричали й бігли за мною. Я підбігла до стіни. Але це не те щоб була стіна, це була гора. В якій була одна печера. Я побігла в неї. Люди за мною вже більше не бігли. Але як тільки я захотіла зробити ще один крок в глуб печери, я відчула смерть. Розглянувши я побачила що там були списи на яких висіла я. Я була в шоці.
Але таке враження, що я ще жива, але я минула вже мертва. Я розглянула, і там були сотні копій мого “я”. Одній перекрутило голову. Іншим випхало кістки зі шкіри, третім списи продірявили все тіло. А ще одній списи так жорстоко лягли, що розділили шкіру, м’язи, кістки, нейрони, і між цим всім була павутина, не павука. Людська павутина яка об’єднувала ті всі шари. І на відмінно від інших, оця копія “я” яку розділило. Вона виглядала так ніби живою, їй не пошкодило ні одного важливого органа. Я боялася на неї дивитися дальше. Адже розуміла, що вона може ще дихати. Я вернулася назад до людей. Вони своїм криком зірвали вушні барабани. Порізали мій хребет, тіло паралізувало, і я розуміла, що тут буде мені спокійно. Все ж таки вони мене вбили жорстокіше, адже тіло паралізоване, але очі все бачать.
Лео 19. Мені часто в уяві появляється образ моєї смерті. Образ цей такий. Моя мама приходить до мене обрізає частину пуповини. І я йду. Поки йду стікаю кров’ю. І десь під морем падаю.
Карен 20. Мені приснилось так ніби моє волосся з’їдає мене та користується моїм тілом. А я через очі споглядаю за процесами в животі, аж поки яблучна кислота мене не з’їдає.
