Чи маєте ви таку справу, що не можете її дочекатися? Достатньо хорошу, щоб заради неї вставати за першим будильником? Таку, від якої ви почуваєтесь живими?
Я таких мала чимало до народження дитини. Після народження, як відомо, найбільшою пристрастю стає сон. Але війна відібрала у мене і це: тепер ніч - це не портал у фільм жахів, а не заслужений відпочинок. І я планую ніколи не пробачати цього нашим кривдникам.
Я не люблю опускати руки, тож я читала гори літератури, слухала підкасти і спілкувалася з розумними людьми, намагаючись за щось зачепитись і повернути собі себе, доки не пізно. Але натхненя я знайшла не в блогах психологів, а в фільмі золотих нульових, бодай наймилішій мелодрамі про кризу середнього віку.
Фільм зветься “Потанцюємо?” (Shall We Dance). Уявіть собі, дорослий чоловік з сім’єю і достатком випадково потрапляє на уроки танців, і це робить його таким непристойно щасливим, що він навіть соромиться поділитися цим з сім’єю, чим викликає найгірші підозри. Королівські весілля в “Бріджертонах” не викликали у мене таких заздрощів, як молодий Річард Гір, який біжить після роботи на вечірній урок танців, де його чекає маленька група однодумців. Це інші люди, яких би він ніколи не зустрів у своєму відбірному колі білих комірців. Але їм було так весело! Уявіть, яке зухвальство - веселитися, коли ти дорослий та пристойний сім’янин!
Легко тікати від сім’ї, коли вона не задалася. Але якщо шлюб щасливий і ви обопільно вкладаєте в нього зусилля, то питається, що ти шукаєш за його межами? Так можуть і запідозрити в невдячності. Особливо дружина. Тому що ніщо не бісить в інших більше, ніж те, що ми забороняємо собі самі. А жінки забороняють собі чимало.
Чоловіки зараз будуть шоковані, але для жінки, особливо для мами, це досі майже непристойно - мати радощі за межами сім’ї і будинку. Якось ще задовго до вагітності я відправилась подорожувати одна з рюкзаком за плечима. По дорозі я гордо розповідала, що чоловік відпустив мене одну, бо я люблю так подорожувати, а він ні. Ця інформація гарантовано викликала у співбесідників шок, а кілька разів я почула, що чоловік мене, мабуть, не дуже любить, раз відпустив саму. Це наша сучасна реальність.
Тому просто повірте: коли жінка витрачає час на власне задоволення, а не на дитину і сім’ю, це майже подвиг. Хто не вірить, дивіться фільм “Погані матусі”, там все правда.
І недивно, коли дружину дратує, що чоловік десь пропадає, ще й повертається щасливий, безсовісний, а вдома “кури не годовані, корови не доєні”, “собака росте без хазяїна”. Щоб цього не допустити, я вирішила почати з себе. Я виписала довгий список справ, які викликали у мене захоплення будь-коли: від пеших дошкільних хобі до останніх спогадів про моральну сатисфакцію, що, звісно, було значно важче.
І ось я тут, знову пишу і будую плани попри щонічні обстріли і невизначене майбутнє. Я більше не хочу бути пристойною дружиною, хочу бути радісною. І за мене цю радість ніхто не знайде.
А ви готові потанцювати?
