Кріс Андерсон, автор книжки «Заразлива щедрість. Ідея, яку варто поширювати», яка скоро вийде у видавництві Лабораторія, впевнений, що не все втрачено і ми можемо перетворити розчарування на оптимізм. Все зводиться до переосмислення однієї з найфундаментальніших людських щедрот: а якщо щедрість стане заразливою?
Лондонський перукар, який почав пропонувати стрижки людям без даху над головою і став каталізатором цілого руху. Двоє анонімних жертводавців, що роздали по десять тисяч доларів для двохсот незнайомих людей, і виявили, що більшість отримувачів хочуть «віддячити» своїми щедрими вчинками. І TED, який перетворився з нішевого щорічного саміту на глобальний маяк ідей, транслюючи доповіді онлайн і надаючи мільйонам людей доступ до безплатного навчання.
Андерсон розповідає історії, що надихають, і пропонує інструкцію того, як почати робити щедрі вчинки: дарувати гроші, час, талант, зв'язки чи доброту — і завдяки інтернету надавати їм здатність до самовідтворення, що змінює світ.
Кант не може бути правий
Ідея про те, що щедрість полягає в щирих намірах, є частиною тяглості релігійних і філософських традицій. Німецький філософ Імануель Кант вчив, що вчинок має моральну цінність лише, якщо спричинений почуттям обов’язку. Якщо ви отримали від нього якусь іншу користь, то це вияв егоїзму.
Але зважаючи на те, що ми сьогодні знаємо про людську психологію, важко погодитися з цією позицією. Будь-яке людське рішення викликане певною вигодою, навіть якщо воно просто є покликом сумління. Задовольнивши цей поклик, ми закриваємо певну потребу. У якомусь сенсі це добре. Інакше ми б цього не робили. Цитуючи Джої з «Друзів»: «Немає безкорисливих добрих справ».�
Студентом, вивчаючи філософію, я годинами мучився над цим. У двох словах: як я взагалі можу бути хорошою людиною, якщо тоді я почуватимуся добре? Це означатиме, що бути хорошим — в певному сенсі бути егоїстом, що суперечить одне одному. Але якби це не приносило певного задоволення, то як би я коли-небудь знайшов мотивацію бути хорошим? Як будь-хто знайшов би?
Я, звісно, прошу вибачення перед Кантом, але, на мою думку, настав час відмовитись від цього заплутаного обмеження. Цілком нормально, коли люди мають кілька причин або приємні відчуття, що спонукають їх до пожертв. Це дає змогу нам більше зосереджуватися на ефективності дарування, ніж на нюансах мотивації, які стоять за цим. Якщо подарунок рятує чи покращує життя, я не проти, щоб дарувальник радів від цього. Або щоб він таємно сподівався, що цей вчинок покращить його репутацію у довготривалій перспективі. Направду, вважаю, що такі мотиви можна навіть відзначити. Тому що вони дають змогу переконати більше людей бути щедрими.
Коротко кажучи, гадаю, що ми повинні бути раді світу, де щедрість розглядатиметься як свідома стратегія, мотивована багатьма факторами. Так, я хочу задовольнити чиїсь потреби. Так, я хочу робити правильні речі й добре почуватися. Так, я хочу чинити так, щоб це спонукало інших відплатити тією самою монетою. Так, я в захваті, що все це зрештою може допомогти моїй репутації. Коли суспільство визнає ці речі нормальними, розмови про щедрість не викликатимуть уже стільки скепсису і лицемірства.
Звісно, існує межа цинізму, яку іноді переступають удавані акти щедрості. Корпорація, яка лише вдає, що дбає про природу. Або нечесний бізнесмен, що намагається відбілити себе, вихваляючись своєю благодійністю.
Визнаю, що це, ймовірно, і не вважається прикладами щедрості. Але навіть у таких випадках нам слід бути обережнішими і не поспішати засуджувати. Ніхто з нас не здатен заглянути в чужу голову. Часто ми не можемо бути впевнені стосовно чиєїсь мотивації, навіть нашої власної. Отже, вважаю, доцільно взяти за принцип: коли це можливо — надавайте іншим кредит довіри. Це саме собою є значущим актом щедрості. Світ, де кожен матиме цинічні погляди на мотивацію інших, швидко стане темним.
Отже, якщо хтось дає гроші місцевій школі, а потім його ім’я потрапляє в газету, можливо, це і був егоїстичний вчинок, зроблений лише для самореклами. Але якщо ми таке припускаємо, то і самі нещедрі. Набагато краще уявити, що хоча б частково цю людину мотивувало щире бажання бачити, як діти в школі почуваються краще. (Ба більше, наука стверджує, що в довгостроковій перспективі вдячність є набагато сильнішою мотивацією щедрості, ніж свідоме прагнення до репутації).
Так само неконструктивно критикувати чиюсь щедрість лише тому, що, на вашу думку, вона зайшла недостатньо далеко. Системні зміни чи навіть просто серйозний вплив на певну проблему — це важко, і майже кожен подарунок, який колись дарували, ймовірно, можна було б певним чином покращити, навіть просто збільшивши. Якщо ми зосереджуємося на недоліках, а не на досягнутому позитивному ефекті, то потрапляємо в пастку, дозволяючи ідеальному стати ворогом хорошого. Важко віддавати речі. Треба підбадьорювати одне одного, а не шукати приводів когось знищити. Спочатку похваліть, а потім уже, можливо, поговоріть про те, що все могло бути ще краще. І будьте готові докластись самі.
Підсумовуючи сказане, ми не повинні принижувати щедрість інших лише тому, що в них можуть бути додаткові мотиви. Завжди є додаткові мотиви. Стратегія щедрості — це добре. І не існує такого поняття, як «ідеальна» щедрість. Доки не очевидно, що вчинок був справді цинічним, ми повинні надавати людям кредит довіри й зауважувати їхню доброту.
