Чи щось бува страшніше тиші?

Колись життя було барвистим.

Була жага. Було жадання.

Колись — було усе.

А зараз раптом зникло…

І не несуть вже більше щастя, радості та втіхи,

Яскраві епізоди ,

Люди, що живуть довкола,

Успіх той дрібний.

Наразі всі вони — бліді мов попіл.

І я вже не людина.

Просто тінь…

Так — з голосом й правами,

Вмію щось навіть робить.

Проте для себе — я вже непомітна.

На місці де колись кипіла пристрасть до буття,

Лише пронизлива, скрипуча тиша.

Залишилась лиш скринька спогадів,

Що з кожним днем згасають в небутті.

Вже не звернути — надто пізно.

Не повернути у минуле час.

А у майбутнє — наче не пускають.

Ті кляті демони, що оповили душу.

Коли усе пішло не так?

Коли почався злам?

Чому ніхто те не помітив?

І я сама закрила очі

На те як стрімко гасне власная душа.

Обличчя — маска.

Щаслива усмішка, без краплі фальшу.

Проте брехня проникла глибоко, без попереджень,

Труїла все зсередини роками.

Ілюзія, що все колись постане кращим.

Життя відновиться бодай на мить.

Проте усе це виявилось маривом нічним.

Безглуздим сном у божевільні.

І ось тепер я помираю.

Гнию зсередини й шукаю втіхи.

Однак вуста продовжують імітувати.

Успіх, то є радість від життя.

На жаль не гроші, як казали більшість.

Щастя — це щось більше ніж матеріальні блага.

Пізнала я це надто пізно,

Коли душа стала ламкою і не витримала врешті болю…

І ось настав той час,

Коли всередині усе тріщить й ламається на друзки.

Колись щасливая людина, що вірила у краще,

Вдягає маску, щоб сховати бездну.

Аби не бачити ту тишу.

Ховає себе справжню від усіх.

Відіграє чергову роль.

Настане час коли нарешті хтось помітить,

Однак буде вже надто пізно…

В руках месія триматиме лиш оболонку.

Маску, що колись жила.

І знову непомітно зникла зі світу ще одна

Чистая душа…

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Murr_M
Murr_M@Murr_M

11Прочитань
0Автори
0Читачі
На Друкарні з 13 травня

Більше від автора

  • Дозволиш бути твоєю Вороною?

    Це коротка історія з життя моїх героїнь — про те, як, здавалось би, дрібне питання виявляється обіцянкою, значущість якої жодна з них не усвідомлювала. Цей епізод — не просто про дозвіл носити чиєсь прізвище, а про дозвіл стати важливою частиною чужого життя.

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • Навчіть як далі жити

    Певно, кожен бодай раз стикався з етапом у житті, коли все здається марним і хочеться опустити руки, але десь у глибині душі щось благає не спинятися. Саме про це цей маленький вірш.

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Цвинтар, що постав між нами…

    Як непомітно ми згасаємо поряд із тими, кого вважали своїм всесвітом... А потім розуміємо: ми були лише прикрасою в їхньому житті. Спершу щиро віримо, що любов і турбота здатні зцілити все, — а згодом стикаємося з жорстокою реальністю й приймаємо: вони ≠ вирішення всіх проблем.

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається