Спостерігаючи за життям свого кота, який зовсім неочікувано з’явився в моєму житті, я зробила декілька висновків:
1. Він – найкраще відображення танцю в стосунках між незалежністю та побудовою зв’язку.
Хоробро відстоює свої кордони, коли йому не подобається тактильний контакт; заявляє про свою потребу в «почухай мне прямо тут і зараз, нє, мені мало, хочу ще».
До речі, в базових потребах дитини (і дорослого) – це зветься можливістю відкритого вираження почуттів.
2. Коли він хоче грати, то навіть лихий чорт його не зупинить. Іноді мені хочеться попросити вибачення у сусідів за той гуркіт кабана у супроводі рику лева, який може тривати по 10-15 хвилин.
В базових потребах це зветься спонтанністю та можливістю гри.
3. Мій кіт знає, що на стіл на кухні залазити не можна. Звісно, спочатку, він думав, що якщо його не бачать, то чому б не спробувати, але з часом ця звичка зникла. Він знає, коли його приблизно будуть годувати, й що переноска означає подорож до села або ветеринара (й ця програма обов’язкова, так що супротив марний).
В базових потребах це зветься потреба в самодисципліні та здорових межах.
4. Моє пухнасте створіння часто попереджає, що скоро час їсти. В нього є власне місце, власна схованка й можливість отримання простору «я тебе не чіпаю» (навіть якщо він приходить й лежить поряд чи на мені).
В базових потребах це зветься автономністю.
5. Мій кіт знає: якщо його несуть кудись, то не покинуть. Він валяється на спині, відкривши живіт. Знає, що якщо на новому місці йому буде дискомфортно їсти, то з ним будуть сидіти поряд.
Це зветься безпечна прив’язаність.
Часто світ вчить нас краще ніж університети.
Ми знаходимось поряд з багатьма цікавими явищами, процесами, явищами. Просто не знаємо, куди дивитися.
