Кажуть, Шварценеггер колись сказав: «Розум завжди дає збій першим, а не тіло. Секрет у тому, щоб ваш розум працював на вас, а не проти вас».
Не думала, що він аж такий філософ. Але ця фраза точно правдива, кому б вона не належала.
Механічно наші тканини зазвичай можуть витримати набагато більше, ніж ми можемо їх навантажити. Наприклад, наші кістки витримують неймовірну вагу. Стегнова кістка дорослого чоловіка може витримувати понад 2500 кг сили стиснення (1, 2, 3).
Ми також носимо з собою багато накопиченого «палива» у жирових тканинах. Жінка середнього зросту із середньою кількістю жиру в тілі — скажімо, 26% — може мати близько 140 000 кілокалорій запасеної енергії, теоретично доступної для використання.
Щоб зрозуміти масштаб: їй довелося б бігти близько ста (так, 100!) годин на максимальній швидкості, щоб використати все це.
Тим не менш, ми не можемо витиснути ногами дві з половиною тисячі кілограмів або бігати 100 годин поспіль. Більшість із нас не може бігти на максимальній швидкості навіть одну повну хвилину.
Чому ні?
Тут взаємодіє багато складних факторів, але загальна ідея така:
Наші тіла здатні на набагато більше, ніж ми собі уявляємо.
Ми майже ніколи не наближаємося до реальних фізіологічних меж нашого тіла.
Щось інше, крім механічної та хімічної здатності наших тканин, зазвичай «вимикає» нас першим.
Центральний / інтегрований регулятор (governor)
Одна з теорій про це «щось інше» називається центральним регулятором або інтегрованим регулятором.
Це ідея про те, що наша м’язова та нервова системи координуються, щоб викликати втому й уповільнити нас задля запобігання травмам під час фізичних навантажень (4, 5). Вони «вмикають» гальма задовго до того, як ми досягнемо максимальної потужності.
Це схоже на фінансового радника, який є надзвичайно консервативним і дозволяє вам витрачати, скажімо, лише одну десяту того, що ви насправді заробляєте.
Цей тип втоми означає, що як тільки ми «втомлюємося» або перевищуємо певний поріг, ми не тільки відчуваємо себе фізично менш здатними продовжувати, а й стаємо менш стійкими ментально та емоційно. Так, стан, коли ми «тупимо» від втоми — це якраз робота цього регулятора.
Певною мірою ми можемо змінити цю відповідь, адже мʼязову та нервову системи можна тренувати. Справа в тому, що вони роблять прогнози на основі багатьох факторів, наприклад:
Скільки часу залишилося (знати, що попереду година роботи, — це не те саме, що знати про десять секунд).
Минулий досвід (якщо ви робите щось уперше, втомитеся швидше).
Сприйняття складності (ось вона — магія маленьких і легких кроків!).
Мислення та почуття (фраза «це важко, я зараз зламаюсь!» викличе зовсім іншу реакцію, ніж «без проблем, я впораюсь, просто продовжую рух»).
Що це означає для нас?
Ми можемо покращити здатність переносити високі навантаження (та інші важкі завдання), якщо будемо працювати з цією реакцією, а не проти неї. Наприклад, можна практикувати:
Прийняття невизначеності: вчитися діяти, не знаючи точно, скільки часу це займе.
«Розум початківця»: намагатися бачити кожну активність як нову, незалежну від минулого досвіду.
Позитивні самоінструкції: говорити собі «це легко, я в процесі» або «ще один крок, тільки один», щоб знизити суб'єктивне відчуття складності.
Як перевірити витривалість і натренувати нервову систему до стресу? Додати невідомого (і «бісячого» 😉)
Ось вам цікава вправа (і картинка з мого улюленого підручника)
Ідея гри в тому, що поки ви не дійдете до останньої монети, ви не маєте уявлення, скільки ще залишилося до кінця тренування. Ви також не знаєте, скільки повторень (або часу) зробите за один підхід. Ви змушені зіткнутися з непередбачуваністю — і долати її.
Щоб збільшити рівень складності, спробуйте використовувати дві чашки:
Перша з монетами (визначає кількість повторень або час).
Друга з кольоровими жетонами (фішки з настільних ігор або гральні кубики), що представляють різні вправи.
Виходить таке комбо:
5 центів + зелена фішка (або 1 на кубику): 5 повторень махів гирею.
Чверть (25 центів) + жовта фішка (або 2 на кубику): 25 бурпі.
Чверть + чорна фішка: 25 стрибків.
5 центів + чорна фішка: ще 5 стрибків.
І так далі. Роблячи це, звертайте увагу на реакцію свого тіла та на моменти, коли хочеться все кинути. Спробуйте просто дихати і «проходити» крізь ці моменти відмови.
З часом ви помітите, як змінюється реакція вашого тіла на непередбачувані ситуації.
Але до чого тут вправи і стрес?
Навчившись долати опір мозку на тренуваннях, ви зможете набагато легше справлятися з труднощами у реальному житті. Чому це працює? Бо для нашої нервової системи не існує принципової різниці між стресом від важкої гирі та стресом від дедлайну чи невизначеності.
Коли ви привчаєте свій «центральний регулятор» не панікувати перед невідомим (як у вправі з монетами), ви фактично розширюєте свої межі дозволеного. Ваш мозок стає готовим протистояти непередбачуваності нашого життя, не вмикаючи режим екстреного гальмування при першій ліпшій нагоді.
Саме тому такі тренування — це не лише про м'язи, а про фундаментальне управління стресом. Ви стаєте не просто сильнішими, а психологічно стійкішими.
Контрольований дискомфорт сьогодні будує вашу незламність завтра.
***
Джерела:
Bacon TR, Voss L. Adaptive Coaching... 2012.
Stober DR. Coaching from the humanistic perspective... 2006.
Cox E, Bachkirova T, Clutterbuck D. The complete handbook of coaching... 2010.
Palmer S, Whybrow A. Handbook of Coaching Psychology... 2018.
Rogers CR. The foundations of the person-centered approach... 1979.
