Я щойно прочитала просто вражаюче розслідування, і, чесно кажучи, у мене ніби пазл у голові склався. Ми звикли думати, що російські спецслужби — це лише ракети, шпигуни на фронті чи кібератаки. Але стаття відкрила мені очі на те, як тонко і підступно вони діють у нас в тилу та по всій Європі.
Мене найбільше вразило розуміння того, що росія використовує так звану «антикультову мережу» — тобто рухи борців із «сектами» — як потужну зброю гібридної війни. Вони прикриваються дуже шляхетними цілями: «захист суспільства», «релігійна безпека», а насправді виконують політичне замовлення. Їхня головна мета — розколоти людей, посіяти ненависть і змусити поліцію та спецслужби ганятися за вигаданими ворогами, замість того, щоб ловити реальних диверсантів.
І це відбувається не тільки в нас! У статті наводяться конкретні європейські кейси, від яких стає моторошно:
У Франції та Сербії діяла ціла група провокаторів, яким російська розвідка буквально платила готівкою за акції розпалювання ворожнечі. І керували цим люди, тісно пов'язані з проросійським церковним середовищем на Балканах, де роками виступали російські ідеологи на кшталт Олександра Дворкіна.
У Латвії проросійські політики, які роками тягнули цих російських «сектознавців» у Європарламент, зараз опинилися під слідством за співпрацю з ФСБ.
А в Литві колишній кадебіст Рижак взагалі відкрито проговорився: мовляв, для спецслужб будь-яка релігійна спільнота — це вже готова мішень. Варто лише назвати їх «сектою», і можна знищувати будь-яку незалежну організацію. Литва його швидко розкусила і заборонила в'їзд.
Але найважче було читати про український вимір. Уявляєш, ще до початку великої війни, згідно зі злитими листами Суркова, російські політтехнологи використовували місцевих «антикультистів» для підриву України. Був такий діяч Павло Бройде, який під виглядом нібито місцевих екологічних чи громадських ініціатив (як це було в Запоріжжі) намагався протягнути ідеї федералізації. Тобто вони навчилися загортати сепаратизм і розкол в обгортку корисної місцевої активності.
І найстрашніше — ця схема працює й зараз. У статті розбирають діяльність української активістки Ірини Кременовської. Вона публічно позиціонує себе як незалежна борчиня з культами, але розслідувачі показали, що її сліди ведуть прямо до російської антикультової інфраструктури — до сайтів того ж Дворкіна та структур Російської православної церкви.
Саме такі люди роками розкручували масштабну кампанію проти платформи «АЛЛАТРА» та атакували наших українських вчених-релігієзнавців, які роками будували в Україні вільну, демократичну систему без поділу на «правильних» і «неправильних» віруючих. В результаті держава витрачає шалені гроші, проводить десятки обшуків, тягнуться роки судів за сфабрикованими звинуваченнями, а суспільство гризеться між собою.
Для мене це стало справжнім відкриттям. Тепер я розумію: коли хтось починає гучне «полювання на відьом» і кричить про внутрішніх ворогів-сектантів, треба завжди дивитися глибше. Ворог навчився використовувати наші страхи та прагнення до безпеки проти нас самих.
