Барак Обама був одним з перших президентів США, які побили декілька рекордів. Наприклад він був одним з небагатьох демократів, якого переобрали на 2 термін. Але виникає питання, чому програли республіканці, які мали досвідченіших кандидатів та не менш харизматичних лідерів.
Боротьба молодого в 2008 році
Вибори 2008 року відбувалися в доволі напруженій атмосфері. Економічна криза, вторгнення РФ у Грузію, війна в Іраці та Афганістані. Здавалося, що наступив час яструбів, але переміг Обама - кандидат, що позицінував себе як пацефіст. Отже глянемо на те які проблеми мав Джон Маккейн у боротьбі з Бараком Обамою.
Перший важливий аргумент це був вік Маккейна. У серпні 2008 року Маккейну виповнювалося 72 роки. Його опоненти аргументували, що бач Джон старенький, може померти на посту. А ще йому було б 80 років, якби він був 2 терміни на посаді президента США. Крім того, Маккейн страждав від поганих наслідків свого полону в Північному В'єтнамі, і, як повідомляється, йому було важко підняти руки над головою. Команда Маккейна це парувала показання медичних довідок про прекрасний стан здоров’я та активністю кандидата. Обама навпаки зробив ставку на те що він прогресивний та сучасний кандидат, який вміє користуватися передовими технологіями. При цьому Обама робив нападки не на самий вік Джона Маккейна, а на те, що його ідеї є старомодними та не дуже відповідають часу. (ага канешно). Кандидат від Демократів неодноразово заявля, що його цілю на президенстві буде: «загальна охорона здоров’я, повна зайнятість, “зелені” США та Америку, яку поважатимуть, а не бояться її вороги». Для покоління Х заслуги Маккейна мало значили, вони жили за філософією “кінця часів”, тому далекоглядність та старомодність Маккейна їх лякала.
Звісно, що Маккейн пробував парувати цей випад обранням віце-президентом відносно молодої Сари Пейлін. Вибір Пейлін був спірним; однак, як виявилося, це вирішило дві нагальні проблеми — вік і здоров’я Маккейна (оскільки молодий віце-президент змінить його на посаді, якщо він помре або стане недієздатним) і звернення до правих консерваторів, групу, яку Маккейн відносно не зацікавив. Пейлін також виявилася більш приземленою та привабливішою для пересічних американців, ніж Маккейн, якого широко критикували як «inside Beltway»(людина яка повність в політичних процесах) Однак інтерв’ю ЗМІ свідчать про те, що Пейлін бракує знань з певних ключових питань, і вона викликає сумніви у багатьох виборців щодо її кваліфікації бути віце-президентом або президентом. У цьому відношенні її недосвідченість також була проблемою, коли враховували вік і здоров’я Маккейна — ймовірність того, що Пелін стане президентом, була вищою, ніж зазвичай. Зараз нам смішно з цих заяв, бо в 2024 році два дідуся віком 75+ боряться за крісло президента.
«Один 72-річний удар серця від президентства» став популярним гаслом проти Республіканської партії. Пейлін також зазнавала постійних нападок: від її 17-річної доньки, яка народила дитину поза шлюбом, до активної участі в полюванні на лосів та інших тварин. Через консервативні погляди Пейлін також було занепокоєння, що вона відштовхне незалежних і поміркованих, дві групи, які, на думку експертів, потрібні Маккейну для перемоги на виборах.
При цьому слід врахувати й два інших очевидних аспекти: непопулярність Буша-молодшого та війна в Іраку. Якщо Маккейн підтримував військових у їх позиції щодо збільшення контингенту аби навести “парядечак” в Іраку, Обама обрав тактику, що проблем не було, якби ми там взагалі не воювали. До того ж Обама обіцяв вивести війська, що було плюсом в очах виборців навпроти Маккейна, який вважав, що слід залишити контингент.
З 2005 року Буш-молодший став все непопулярнішим в очах американців через війну в Іраку, ураган Катрін 2005 та економічну кризу. Маккейн намагався показати, що він не погоджувався з Бушем у багатьох ключових питаннях, наприклад, зміна клімату. Під час усієї загальної виборчої кампанії Обама протидіяв, вказуючи в агітації та на численних мітингах, що Маккейн голосував за ініціативи Буша 90% часу. Аргументами також були записи голосувань у Сенаті.
Опитування, проведені протягом останніх кількох місяців президентської кампанії, і екзит-поли, проведені в день виборів, показали, що економіка є головною проблемою для виборців. Восени 2008 року багато експертів та ЗМІ повідомляли, що економіка переживає найсерйозніший спад з часів Великої депресії. При цьому Маккейн показав себе тут не з кращої сторони, особливо 15 вересня, у день банкрутства Lehman Brothers, на мітингу він заявив: “основи нашої економіки сильні”, хоча зазначив про величезні потрясіння на наших фінансових ринках і Уолл-стріт. Ця заява, а також гарна контрагітації Обами зобразили Маккейна як особу, яка погано розуміється на проблемах простих американців. Саме з початком фінансової кризи 2008 року, рейтинг Маккейна почав падати. Багато хто вважає, що криза була найбільшим ударом по шансах Маккейна виграти на виборах.
Мабуть останнім доволі важливим фактором у виборах було питання охорони здоров’я. Пропозиції Джона Маккейна були зосереджені на конкуренції на відкритому ринку, а не на державному фінансуванні чи контролі. В основі його плану лежали податкові пільги – 2500 доларів для фізичних осіб і 5000 доларів для сімей, які не підписали договори про надання медичної допомоги. Щоб допомогти людям, яким страхові компанії відмовляють у страховому покритті, Маккейн запропонував співпрацювати зі штатами для створення того, що він називає «Планом гарантованого доступу». Обама вирішив зіграти на популістичних відчуттях. Він закликав до створення загального медичного стархування, те що потім буде в більшості позицій зреалізовано в його медичній реформі “Obamacare”.
Підсумовуючи можна зазначити, що Маккейну дуже не пощастило в його кампанії, особливо з кризою 2008 року. Його не сильна залученість в економічних питаннях зіграла злий жарт з його рейтингами, що дуже чітко видно на початку осені 2008 року. Також його супротивники зробили акцент на внутрішній політиці, яка тоді вийшла на передній план. Гарним було комбо Обами та Байдена, який складався з двох діючих сенаторів (останній раз два сенатори-демократи виграли вибори президента в 1960 році). Позицінування цих кандидатів як інклюзивних (Байден став першим католиком віце-президентом) стало таким собі свідченням прогресивності кандидатів. Так само і користвування технологіями робило плюси серед молодого покоління виборців. Маккейн був би прекрасним президентом, але час який він обрав для балотування був невдалий
Що сильніше один чи три?
У 2012 році Демократична партія вирішила нічого не придумувати нового і зразу виставила два провірених кандидата Обама+Байден. А от у Республіканців як і зараз почався цирк шапіто з кандидатами.
Ромні спочатку виступав як помірковий республіканець такий собі християнський консервативний ліберал, але аби залучитися підтримки партії він був змушений зміщуватися все більше в право. Фактично до остнього моменту республіканці вагалися між Ромні, Ньтоном Гінгрічом та Ріком Санторум (мав підтримку фокс ньюз). Потім Ромні почав схилятися знову в більш помірковане русло, що дуже розхитувало його як не послідовного кандидата. Невдалим був і вибір віце-президентом Пола Раяна, який не міг дати додаткових балів Ромні. Дивно, що не було залучено важковаговиків тодішньої республіканської партії Марка Рубіо чи Кріса Крісті(той самий, який хотів побити Трампа в 2024).
Команда Обами змогла створити образ плутократа (прихильника багатих) Мітта Ромні. Наприклад, вони довго валили рейтинг республіканця через те, що він приховував свою податкову декларацію. Особливо болючим ударом стало опублікування секретного запису зі збору коштів серед спонсорів партії на кампанію Ромні. У тому записі Ромні сказав, що 47% людей проголосували б за Барака Обаму, незалежно від того, що Ромні говорив або робив, тому що ці люди «...залежні від уряду... Я ніколи не переконаю їх, що вони повинні взяти на себе особисту відповідальність і дбати про їхнє життя». Це переконало багато простих американців в тому образі, що малював Обама своєму супротивнику. Під час останнього вечора з’їзду Республіканської партії був показаний приголомшливий документальний фільм про надзвичайну благодійну діяльність Ромні. Це розбило демократичний стереотип байдужого плутократа. Але річ у тім, що філм показали до прайм-тайму з 10-мільйонною аудиторією. Його мали показати на початку 22:00, коли національна аудиторія становила 30 мільйонів.
Особливо сильним прорахунком було те, що Ромні ніяк не взаємодіяв з латиноамериканцями та жінками. Ситуацію могла покращити обрання Марко Рубіо - сенатора, який був сином емігрантів з Куби. Рубіо мав план міграційної реформи, але вибір упав на Раяна. При цьому Ромні ніяк не використав соціальний консерватизм латиноамериканців, його стартегія зводилася переконати цих осіб в своїй консервативній економічній політиці. Це була програшна стратегія, на фоні демократів які знайшли відгук серед латиноамериканців, які проголосували за Обаму. Фіаском була позиція серед жінок, які вбільшості проголосували за демократів. Республіканська партія тоді зайняла більш радикальну позицію + невдалі заяви деяких республіканців змогли переконати жінок-виборців в тому, що ніби “республіканці є проти жінок”.
І хоча Ромні мав дуже хороші моменти в своїй програмі, його супротивники часто били на протиріччях його слів. Наприклад, Ромні як слон заявив, що Росія є ворогом №1 для США (Обама тоді посміявся, що республіканець застряг у 80-х). Ромні критикував по факту політику Обами в сфері війська, яке попало під скорочення. «Ромнезія» - стало мемом тої кампанії через постійні перевзування в повітрі. Останнім аргументом в додатковій перемозі Обами став ураган “Сенді”, який дозволив показати Обаму як лідера нації у важкий момент. Що говорити, якщо губернатор-республіканець Нью-Джерсі дякував Обамі. Ураган як і криза 2008 року стала додатковим бустером для рейтингів Обами.
Мітт Ромні мав хороші ідеї як на президента, але його виборча кампанія в 2012 році була дуже слабкою, вона мала багато прогалин, якими користувалася демократична партія. Невдалі заяви та скандали також додавали балів Обамі, а ураган просто добив будь-які шанси. При цьому зміна позицій з поміркованої до більш радикальної і навпаки теж зображало Ромні як не постійного політика, який мінєю позицію заради дивідентів
У 2012 році республіканська партія не змогла перемогти також через внутрішню роз’єднаність, пошуки анти-Ромні також розколювали єдиний фронт проти Обами. Більше шансів на перемогу тоді мав би Кріс Крісті з Марко Рубіо або Мітт Ромні, якби взяв віце-президентом Рубіо та провів свою кампанію більш правильно. Дональд Трамп переміг в 2016 році завдяки аналізу помилок 2012. Він зміг укласти політичний союз з Помпео та діяти більш згуртовано, що дало йому перевагу за допомогою колегії виборців США.
