У вересні 1969 року на світ вийшов незвичайний випуск фензіну «The Double: Bill», суть якого полягала в тому, що низці письменників химерної та науково-фантастичної літератури ставили десять одних і тих самих запитань. Так весь фензін і формується в збірку їхніх відповідей — думаю, що деякі з наведених ними міркувань на певні питання будуть вам цікавими, тож, можливо, це тільки перша частина з цілої низки майбутніх дописів. Бо кому не цікаво почути думки свого улюбленого письменника, а особливо, якщо це стосується одного досить-таки простого, але важливого питання, яке редактори фензіну ставили першим: а чого ж він, власне, писав саме таку літературу? Й ось, якими були відповіді:
Рей Бредбері: «[…] через любов до теми та переживань щодо місця людини у всесвіті й того, що вона буде робити з собою та своєю машинерією наступні 10 000 років».
Кліффорд Сімак: «Насправді, я вважаю, що це питання того, що я знаю. Я переконаний, що я можу писати наукову фантастику й не впевнений, що зміг би писати будь-що інше, тож нащо тоді витрачати на це час. […] Скоріш за все, я би просто страшенно занудьгував, якби писав щось інше».
Айзек Азімов: «А) Тому що мені найбільше подобається читати подібне, Б) бо я науковець і знаю про науку більше, ніж мені відомо про будні полісменів чи Старий Захід, В) тому що в ці часи наукова фантастика — це найбільш вагомий жанр, за який може засісти будь-хто, чи, зрештою, такий, що його може написати людина навіть з моїм обмеженим талантом».
Роберт Блох: «Я звертаюся до наукової фантастики через сентименти та ностальгію, або ж тому, що мені є що сказати таке, що важко було б розповісти в іншому жанрі».
Фріц Лайбер: «Я люблю писати фантастику, бо вона вчить мене чомусь про самого ж себе та про весь світ, включно з іншими людьми».
Філіп К. Дік: «Її авдиторія не обмежена упередженнями середнього класу й дійсно дослухається до нових ідей. Тут менше акценту на стилі і більше на змісті — як і повинно бути. […] Будучи одним з найстаріших видів художньої літератури, відомих західному світові, вона втілює деякі з найтонших, найдавніших і найдалекосяжніших мрій, ідей і прагнень, на які тільки здатна людина, що вміє думати. По суті, це найширша сфера художньої літератури, що допускає найрізноманітніші та найдосконаліші концепції всіх можливих типів […]».
Пол Андерсон: «[…], бо наукова фантастика була моїм улюбленим різновидом розваги, а кожен пише найкраще про те, що найдужче його цікавить».
Авґуст Дерлет: «Я пишу все, крім вестернів (мені завжди було важко втримуватися на конях і велосипедах) та сповідей (я краще їх дотримуватимуся)».
Артур Кларк: «Тому що більшість інших жанрів не стосується реальності».
Лі Брекетт: «Точно не з фінансових міркувань, бо ж саме тому я звертаюся ще й до інших жанрів. Та причиною, чого я пишу наукову фантастику й донині повертаюся до неї як тільки маю змогу, так це те, що жодна інша галузь не є такою милою моєму специфічному темпераменту: тобто, хоч я й любила ковбоїв, індіанців та піратів, коли була мала, я завжди ладна була їх покинути заради будь-чого науково-фантастичного. А якщо ви хочете більш зрілий коментар, то тоді я скажу, що тільки фантастична галузь спромоглася створити щось справді відмінне і прекрасне в літературі».
Роберт Сільверберґ: «Бо її весело писати, та й редакційні табу тут обмежені, а не обмежувальні, а ще це один зі способів конкретизувати мої спостереження та мрії».
Джон Кемпбелл: «Тут є простір для роздумів та руху вперед!».
Роджер Желязни: «Я відчуваю до наукової фантастики те, чого не відчуваю до жодного іншого жанру літератури».
