Оригінально публікація на ЖЖ від 01.10.2020.
Цей допис запізнився на кілька років — все лінувався зводити численні скандали в єдину добірку, проте завжди розумів, що це необхідно коли-небудь зробити.
…Это будет довольно грязная история, у меня нет иллюзий по поводу «Дау». Как мне рассказывал знакомый, который окончил продюсерский, «с этим фильмом все понятно, многие мои знакомые продюсерские компании решили за него не браться, потому что в сценарии уже читали, как медсестра вступает в интимные отношения с парализованным Ландау. А он лежит под капельницей, и у него слюна течет».
И это все обязательно крупным планом — «слюна течет» и «много мяса».
Спостерігав за кінодовгобудом Хржановського ледь не з моменту завершення зйомок, коли мою увагу привернув галас, піднятий через неприбрані «декорації» в містечку Ізюм. На жаль, той відеорепортаж із обуренням місцевого населення я загубив. Проте не загубив безсоромне інтерв’ю, де людина зі знімальної групи просто таки пишається скоєним неподобством.
Мы со своими съемками засрали пол-Харькова, а потом еще и доисторический город Изюм, причем в прямом смысле — привезли двести грузовиков навоза и размазали его по улицам. И так его там и оставили. Изюмцы были, конечно, не в восторге.
— Андрій Майовєр в інтерв’ю «Афіші».
У міста завозили багно і гівно, шукали для масовки волохатих жінок, цупили антикварні декорації — спершу видавалося, що маємо справу лишень із пересічним російським бидляцтвом і неповагою до української історії. Та згодом стали доходити цікавіші чутки: концтабірні порядки на знімальному майданчику, оргії, насилля.
Я не знаю, какие могут быть съемки, когда тебя все ненавидят. /…./ Что меня поражает, так это то, как все сильно уважают позицию Ильи. Эту позицию — «всех используем и выжмем» — в России страшно уважают. Удивительно, что еще нет кольев с головами статистов вокруг офиса, мол, Хржановскому — респект! Люди, типа, смотрят «Ивана Грозного»: «Иван был крутой, он убил столько людей!». Или: «Гитлер был такой крутой!» У меня просто масса друзей, которые мечтают делать кино. Они так сильно загораются этой историей про Илью. Люди верят, что если так себя вести, то они будут гениями.
— Ділиться враженнями одна з учасниць проекту.
До слова, серед учасників проекту були Гордон, Добкін, Шуфрич (не буду наводити те гидке фото, де ці поважні добродії позують у формі чи-то НКВС, чи-то РСЧА). Такий дивний добір акторів, при чому головно непрофесійних, має пояснення.
Сделали безумный кастинг: какие-то атипичные персонажи, люди с явными отклонениями психическими или физиологическими, то есть они все очень яркие, запоминающиеся, бросающиеся в глаза. Они людей искали по всему Харькову, по всей Украине.
— Режисер Оксана Вертинська.
Також у проекті брав участь нині покійний російський нацист «Тесак»-Марцинкевич, котрий для гарного кадру прирізав перед камерою свиню. Нагадаю, що на дворі XXI століття, а в завершальних титрах кінострічок прийнято писати «жодна тварина не постраждала». Чесно кажучи, я трохи здивований, що європейські фестивалі не бойкотували стрічку за порушення неписаних етичних правил сучасного кінематографа.
Та що там свиня, коли Тесак на майданчику побив і зґвалтував людину — американця Ендрю Ондрежака. Щоправда вже поза кадром.
Однак щонайменше одне зґвалтування в кадрі все одно було: в жінку заштовхали пляшку — не можуть росіяни без сексуальних ігрищ зі склотарою. Вже після виходу фільму Хржановський виправдовував цю порнографічну сцену тим, що добродійка є проституткою.
Секс всегда снимался натурально, а сцены насилия обсуждались. Весь секс у нас настоящий. В нашем проекте из 700 часов примерно 60 сцен сексуального характера…
Кумедно, що автор проекту, визнаючи порнографічний матеріал у своєму творі, дивується забороні «Дау» як порнографії у Росії.
Українська письменниця Ірена Карпа, яка брала участь в проекті в 2010-му, згадує:
У мене рецептори сильно реагують на штуки, які зв’язані з людською гідністю. На майданчику люди реально займались сексом. Я відмовилася зніматися в порно. Вони цього від мене не чекали, бо чомусь думали, що якщо я знялась в Плейбой, то буду до цього готова. І коли стало ясно, що я робити цього не буду, інтерес до мене пропав. Потім були проблеми з тим, щоб сплатити мені мій гонорар, бо на їхню думку я не дотрималась умов контракту. Але під тиском моєї агентки таки сплатили. Купа років пройшло, але осадочок гиденький лишився. Для мене мистецтво – це те, що міняє людину. Коли воно огидне, воно теж може міняти. Але тут все це… якесь антилюдське ніби. Звісно ж, автори проекту скажуть, що це все було експериментом – відтворити тоталітарну систему з її нівелюванням людського тощо. Але особисто мені нестерпно, коли мною чи людьми поряд маніпулюють. Експерименти з людською гідністю – це трохи з іншої опери.
— Ірена Карпа.
Усі злочини сексуальної природи, скоєні тоді в Харкові, трупі Хржановського зійшли з рук: я не чув про кримінальні справи за створення порнографії, місць розпусти, за звідництво, зґвалтування тощо. Лише вістка про зазіхання на здоров’я дітей дуже-дуже згодом змусила правоохоронців прокинутися.
Окремо зазначу, що участь малюків-сиріт не вичерпувалась нашумілою 5-хвилинною сценою ревіння у клітках.
Цікаво побачити «всі необхідні документи» на «оренду» 2,5-річного сироти з харківського притулку Ігоря Писаренка, якого для зйомок проекту Хржановського «Дау» помістили на кілька днів в сім’ю мами Нори (Радміли Щоголевої) і тата Дау (Теодора Курентзіса), переконавши, що це його нова сім’я, а потім повернули до притулку.
Найгидотнішне в усій історії з проектом «Дау» те, що це лайно зняте частково за український державний кошт і було нахвалене українською державою.
Про цю стрічку нічого не можна написати, її треба просто побачити. Обов’язково!
— Пилип Іллєнко, нині вже колишній голова Держкіно.
Я пропустив усі покази, нагороди, рецензії й навіть описи алкоголічно-сталіністського побуту на знімальному майданчику. Негативного матеріалу по «Дау» купа, навіть забагато, аби подавати відразу весь. Та попри всі чутки й доказані факти з’являються нові й нові тексти на захист «мистецької праці» пана порнографа. Джинса? Стільки років? Хто ж тоді його настільки багатий патрон? А можливо, «Дау» просто лакмусовий папірець, що гарно виявляє глибинну ватність, припорошену гламуром богемного життя.
