Друзі!
Унікальний матеріал про Славутич!
Хто зі старожил додасть контексту, бо це, як пишуть, рік зупинки першого блоку.
До вашої уваги вирізка з інтерв'ю з Лоренсом Коеном - американським дипломатом для учбового курсу американського Держдепу.
________
Восени 1996 року група з Вашингтона відвідала Чорнобиль. Ми провели одну ніч у
Славутичі, а потім на автобусі поїхали на АЕС.....
Мене шокував примітивний рівень технологій у диспетчерській. Згадуючи те, це мало чим відрізнялося від
того, що можна побачити в серії мультсеріалу «Сімпсони»! Радянська вакуумно-трубна
технологія, важелі, ручки та голі лампочки, здавалося, походили з 1950-х років.
..... Інженери у диспетчерській курили сигарети. Запах сигарет
заповнював усю диспетчерську!
Ще одна проблема була пов’язана з працівниками Чорнобиля. Тисячі людей, які мешкали у Славутичі, досі працювали на Чорнобильській АЕС.
Уряд України усвідомлював, що їх незабаром чекає безробіття. Він звернувся до нас по допомогу, щоб просувати Славутич серед потенційних іноземних інвесторів. Чесно кажучи, це була безнадійна справа. Яка компанія вклала б гроші в місто,
де потенційні працівники не мали ні необхідного обладнання, ні відповідної підготовки для роботи в інших сферах, окрім експлуатації
Чорнобильської атомної електростанції?
___________
Це 96-й рік. Що ми бачимо, враження від обладнання - тут нехай коментують спеціалісти.
Ми бачимо розуміння наростаючої кризи.
І як не дивно, спробу нашого уряду її вирішити - шукають інвесторів в місто.
В 96-му, це пошук уявних інвесторів з Америки - наївні часи. Сьогодні - це пошуки донорів, грантів, ото всього, до чого громада ставиться якось зверхньо.
Бо наші складнощі - не від того, що хтось поганий, або не хоче щоб ми тут були щасливі.
Це обставини, стихія, логіка часу.
І ми досі, всі ми, шукаємо відповідь на цю ситуацію.
Саме тому - не варто хейтити оті все пошуки айдентики, бренду міста, і тд. Менше очікувань - звісно, бо це про поговорити! Але кожна деталь, крок пошуку відповіді - хто ми тепер і як нам бути вартий уваги.
І шукати мають всі. Бо відповідь - ми місто капризних екс станційників - нас не врятує.
А ще, якось з того 96 року, часу цих слів, ми досі є.
Англійський текст інтерв'ю - нижче:
In the autumn 1996, a team from Washington visited Chernobyl. We spent one night in
Slavutych and were bused to the power plant.....
The primitive levelof technology in the control room shocked me. Looking back, it was little different than
what might be seen in a television episode of the Simpsons! The Soviet-era vacuum tube
technology, the levers, knobs, and bare light bulbs seemed to date from the 1950s.
..... Control room engineers were smoking cigarettes. The cigarette smell
pervaded the control room!
A related challenge dealt with the Chernobyl workers. Thousands who lived in
Slavutych were still employed at Chernobyl. The Government of Ukraine was conscious of their pending unemployment. It sought our assistance to promote Slavutych to potential foreign
investors. Frankly, that was a lost cause. What company would invest money in a town
where potential workers were ill equipped and ill trained to do anything other than operate the Chernobyl nuclear power plant?
