Учора був день народження Енн Маккефрі й видавництво «Жорж», на мою думку, зробило найкращий подарунок, присвячений до цього свята — анонсувало вихід циклу про вершників Перна. Я до останнього думала, що це якийсь першоквітневий жарт, але, на щастя, ні
На честь цього говоримо сьогодні про дитинство фантастки — на ранніх сторінках її біографії теж багато чого цікавого та незвичного.
Енн народилася другою серед трьох дітей. Її батько, якого всі називали «полковником», після Першої світової війни не полишив армійську службу, виховуючи своїх дітей у відповідній «атмосфері»: замість ігор він збирав свою дітлашню на подвір’ї і муштрував із ними стройові вправи. Це, згідно зі слів Енн, й посприяло різниці між ними та сусідами: «полковник» був суворим і завжди обтяжував своїх дітей надмірною хатньою роботою. Мати Енн ж не була типовою у тогочасних сенсах домогосподинею — вона спокійно лишала своїх дітей із бабусею, яка, зі слів Енн, була «тиранкою», і вирушала в далекі подорожі. Цікаво, що від матері Енн дістався дар «передбачати майбутнє» — перед великими подіями у жінок бували чуття: якось через це вони навіть вивели гроші з фондової біржі, що врятувало їхні накопичення, бо за кілька днів та й справді обвалилася.
Енн стверджувала, що будучи малою, вона була ще тою непосидою: деякі з її сусідів навіть забороняли дівчині грати в них у саду, передбачаючи, що вона може наробити шкоди. Маккефрі згадувала: «Я завжди хотіла бути в центрі уваги…. Я була кмітливим дитям і відмовлялася робити всі ті речі, які вважала тупими, наприклад грати в ляльки, хоч я і пригадую, що вирізати для них паперове вбрання мені подобалось. Я ніколи не була конформісткою… Я була хлопчакуватою й полюбляла лазити по деревах».
У Енн не складалася дружба не тільки з сусідами, а й братами, що змусило її з головою зануритися в книжки та любов до тварин. Та іншою пристрастю, яку вона відкрила для себе в юнацькі роки, став театр, а згодом і письмо, хоч у дитинстві Енн усе ж мріяла стати співачкою. Письменниця пригадує, що до фантастики її увагу привернула саме матір: найдужче Енн тоді сподобалися твори The Ship of Ishtar Абрагама Меррітта та Islandia Остіна Теппена. У віці дев’яти років дівчинка спробувала написати свою першу історію, яка отримала назву Flame, Chief of Herd and Track. Із часом творчий доробок дівчини «розширився»: вона почала писати ще й оповідання, пісні, та вірші, більшість із яких були присвячені її братові Кевіну й тому, як уся увага їхньої матері діставалася йому: Кевін хворів на остеомієліт у той час.
До списку романів тоді також додалися вестерн та фантастична історія Eleutheria, the Dancing Slave Girl. Енн потрошку починала розсилати свої письмові твори в різні журнали й отримувати перші відмови. Саме тоді вона й пообіцяла собі, що одного дня стане відомою письменницею. І, як бачимо, своєї обіцянки вона дотрималася.
