Що ж, я точно можу сказати що цей серіал справжня знахідка, перлина серед купи бруду. Спочатку, судячи з обкладинки я не змогла повністю оцінити його, мені довелося повірити в котрий раз, що серіал зацікавить, і по іронії долі так і сталося. Я можу привести купу причин подивитися його тим, хто ще не дивився.
Сюжет : зрозуміло що сюжет вертикально горизонтальний, тут роль грають більше персонажі, а не послідовний сюжет. Інколи є цікаві арки, які краще розкривають та показують героїв з іншої сторони. Сюжет може в чомусь і простий, лікування пацієнтів, та загалом однаковий план серій, але це не заважає насолоджуватися серіалом, бо постійно є різні випадки, різні люди вікових категорій і груп, а також різноманітні конфлікти інтересів. Іноді є дуже цікаві серії з захопливим сюжетом, які можуть знову ж таки, стосуватися персонажів, їхніх стосунків, проблем, та своєї боротьби з якоюсь перешкодою в житті. Всі 8 сезонів тримають темп, не зважаючи в більшості серій на одноманітну структуру. Цікаво паралельно слухати медичні терміни, дізнаватись про захворювання, та загалом медикам або тим хто цікавиться медициною, повинна сподобатися жуйка для мозку, ("Мені потрібна загадка, пазл... Подавайте скоріш!" ), хоч в деяких моментах є неточності.
Режисура : дуже хороша та досить якісна, класні є локації, і тому є серії дуже атмосферні завдяки правильному освітленню, ракурсам, або правильним локаціям. Іноді режисери використовують незвичні прийоми, щоб заінтригувати, наприклад розказати події від різних осіб, або сюжетний твіст з галюцинаціями, розповідь у майбутньому часі тобто флешфорвард. Про декорації, костюми які характеризують персонажів я мовчу, той же Хаус який полюбляє різноманітні футболки з написами 2010-х, джинси, кросівки, шкіряна куртка, байк, та обов'язково гарнітур. Або Форман який не одягає одне й те саме кожного разу (це є офіційним фактом на IMDb) - це прямо таки повертає в ту епоху, бо сама з 2005 року. І звичайно ж музичний аспект цього кіно мене неабияк радує, фонова музика тільки грає в потрібних моментах, і часом відчуваєш, неначе дивишся не серіал, через брак музики на фоні.
Стосовно титрів : я особисто, просто обожнюю перші титри та останні. Ті які додали в 3-5 сезонах, я чомусь терпіти не можу, неначе це реп версія перших титрів. І то в кінці їх долали, у восьмому сезоні, це жах.
Акторська гра : чудова, правдоподібна, досить реалістична, переймаєшся нею повністю. Харизма Х'ю Лорі так і чіпляє до себе, віриш у кожне сказане слово та приємно аплодуєш у важких сценах. Загалом, я також хочу наголосити на майстерності всіх акторів цього серіалу : Омар Еппс (Форман), Роберт Шон Леонард (Вілсон), Джессі Спенсер (Чейз), Ліза Едельштейн, (Каді), і т.д. Всі ці люди зіграли колосальну роль, виконали свою роботу якісно, це називається акторський професіоналізм, з великої букви П.
Гумор : О, цей чудовий американський гумор! А який сарказм, іронію, евфемізми чекаєш кожного разу почути від героя Грегорі Хауса. Скільки відсилань до поп культури, скільки культурних феноменів, не перерахувати багатонаціональних жартів, (згадався той жарт про Тараса Шевченка) запам'ятати їх всі просто неможливо, але я багато разів посміхалася, чи просто отримувала позитивні емоції, бо вони таке іноді творять, що просто неможливо забути (Вілсон, а ти часом більше не знімаєшся в порно? Німфи вже не ті...) Один словом - це одне з тих речей які я обожнюю в "Доктор Хаус". Це як клей, який міцно тримає всю конструкцію, не дає речі просто зламатися, з тієї причини що весь серіал - це драма, а гумор, особливо чорний, дає можливість не так сприймати все депресивно, тому лікарі так часто жартують, бо просто неможливо мати повністю здорову психіку с такою роботою.
Персонажі : це саме найголовніше, щонайкраще в цьому серіалі. Я не можу пригадати настільки різних, класних, цікавих прописаних героїв. І ні, я не тільки про чоловіків, я про жінок. Всі герої та героїні тут, вони мають абсолютно різну зовнішність, різне походження, (тут є навіть полячка, яка грала українку), різні вікові категорії, і за цим каламбуром приємно спостерігати. Через кожні декілька сезонів персонажі шукають інший шлях, або звільняються, чи повертаються, і це класно, оскільки є розвиток героїв, всі йдуть власною дорогою. Я вважаю це правильним ходом, бо неможливо ялозити воду в ступорі декілька десятків років, і Хаусу, як герою потрібні були всі ті різні люди, вони по іншому впливали на нього ; і саме його підлеглі рухали головного героя в тому чи іншому напрямку. Всі персонажі прописані достатньо добре, у кожного був розвиток, своя арка, всі отримали такі чи інші наслідки за свої дії, в тому числі головний герой Хаус. Я не бачила ще стільки цікавих жіночих характерів, бо повсюди одні чоловіки. Це означає, що серіал буде цікавим для всіх. Респект таким шоуранерам. Особливо, я помітила що всі вони не шаблоні, не однотипні у своїх поглядах та цінностях. Одним словом, я довго можу казати про цей аспект цього кіно, бо це, сама вишенька на шоколадному торті.
Окремо хочу сказати про кінцівку серіалу : вона логічна, та це відкритий фінал. Чому взагалі фінал відкритий? Ну все одночасно просто та складно : можна було б і далі продовжувати історію Хауса, але цей фінал ідеальний, він зробив свою справу та поставив ідеальну точку, та дав нам можливість самим здогадатися або додумати подальші події. Я протягом всього серіалу думала що Хаус якось зміниться - одружиться, дітей народить, стане як "нормальна людина". Але правда в тому, що він не зміниться, і він є "нормальним", бо у кожного своє поняття щастя. Йому не потрібні були жінки для довгострокових стосунків, бо це просто не його щастя. Він щасливий, бо поруч є робота, яка розфарбовує сірі будні, є колеги за одним великим столом, проститутки які вилижуть не одні ноги, і звичайно ж друг онколог у якого рак відправить в могилку через місяців п'ять. Нога болить? Є вікодин, і байдуже що я наркоман! Я щасливий таким який є - це суть цього серіалу, живи так, як живеш, щастя у кожного своє, і воно буде, або не буде, ніхто не знає. Серіал просто показує життя таким яке воно є, - буденне та тягуче, без якоїсь філософії. Тому нам показали відкритий фінал, бо і так зрозуміло що буде далі : тюрма, смерть друга, можливо знову відчай та біль, депресія, але знову ж таки є робота. Є вікодин. Є колеги. Є головоломки та пазли. Значить і є сенс жити. І Грегорі Хаус знову продовжить лікувати звичайних пацієнтів. А можливо і ні. Тому немає сенсу робити нові сезони на купу нескінченних серій, як та Санта Барбара.
Особисті думки : Я рада що змогла подивитися цей серіал, однозначно я подивлюся його не один раз, і не два. Хочеться знову поринути в цю атмосферу колись, згадати всі ті спогади які так і впливають в голові, бо я дивилась його місяців 3-4.
Цей серіал просто правдивий, реальний, живий, ти неначе знаєш кожного як свого родича через село, і вони тобі як рідня в холодні дні. Чесно кажучи, серіал зацікавив мене наукою медициною, тому скоро буду поступати на медичний університет. Я можу дуже довго розповідати про нього, всім хто не знає чи дивитися, однозначно наполягаю на перегляді, ви не пошкодуєте, не судіть його по обкладинці, і ви точно гідно оціните його красу, та повністю з головою поринете у цю історію.
Цитати з серіалу "Доктор Хаус" :
"Я не хочу думати про наслідки. Я не хочу думати про... Я не хочу думати про що б там не було.Я просто хочу... робити."© Джеймс Вілсон
"Життя - це біль! Я прокидаюся щоранку мені боляче! Я йду на роботу мені боляче! Знаєш, скільки разів мені хотілося здатися? І покінчити з усім цим?"© Грегорі Хаус
Ps. Ну наразі я не хочу передивлятися його, бо він важкий, і сам Хаус дуже противна людина якщо так задуматися. Серіал просто гнітить своїм головним героєм, і з нього не хочеться брати приклад, хоча я розумію його складність.
Але то було майже рік тому, тож, мої думки і смаки сильно змінилися. Зараз більше по фільмам ніж серіалам, і по книгам. То була інша я, як говорить теорія Корабля Тесея. Якщо дуже коротко, то якщо замінити корабель іншими деталями, чи буде це вже новий корабель, чи старий.
Філософія пояснює, що можливо він не може бути сталим, а може відозмінюватися з часом, як і наші клітини оновлюються, так й частини дерев'яних дощок Тесея. “Я мислю, отже існую”, - казав Фрідріх Ніцше. Так і зі мною, я по факту одна та й сама ( але насправді я змінилася фізично також ) але з інакшим мисленням, ніж тоді, але це ще досі та я. Коротше, я рекомендую прочитати про цей мисленнєвий експеримент, навіть якщо ви не цікавитесь філосовщиною. От такий пародаксальний огляд від тодішньої мене. Для контексту я залишаю лінк на статтю, щоб не шукати.
