Книга «Ловець у житі» Джерома Селінджера одна з моїх улюблених. Пам’ятаю як у юні роки багато разів її перечитував. Мені подобався головний герой Голден Колфілд і його пригоди до госпіталізації. Гадаю, що це був бунт проти дорослих. І також його бажання ніколи не старіти, хоча Бог дав сиву відмітину на голові з ранніх років. Я не з проста згадую про Бога, так як Селінджер після написання книги, завершив свою творчу діяльність, і той відрізок життя, що залишився, провів у роздумах про Нього.
У Селінджера були ще оповідання, проте вони не користувалися популярністю. Але книга була достойною того, щоб Джером увійшов в історію як письменник. Спочатку видавництва не хотіли публікувати її, так як в ній дуже часто згадувалось слово «чорт». Проте книжка все одно побачила світ.
В ній багато приємних моментів. Згадати хоча б випадок з таксистом та їх розмову про качок. Голдена бентежило, чи качки відлітали зі ставка зимою, чи натомість приїжджала та забирала їх вантажівка. Таксист не знаючи, що відповісти, тільки розхвилювався, так як не міг знайти підходящу відповідь на хлопчаче запитання. Дорослі завжди шукають у всьому свій смисл, деякі навіть прихований.
Ще один кумедний випадок трапився, коли Голден відправився до повії. Насправді він був цнотливим, і не бажав сексу – просто вляпався в історію. Потім він ледь ноги виніс, коли на підмогу прийшов сутенер проститутки. В результаті він тільки втратив свій час та свої гроші.
Дуже прикро, що Селінджер написав тільки одну книгу. Але, можливо, на одній кращій краще зупинитися, щоб потім не було посередності.
