В першій своїй книзі під назвою “Фрагментарій” автор від роздумів на вільні теми поступово переходить на теми задані. Говорять, бути поза політикою (намагатися втекти) — марна справа: все одно наздожене. Так і з буттям — чим довше живеш, тим дошкульнішим воно стає. Сьогодення — яким би некомфортним воно не було — нівелюється суєтною заклопотаністю, а от майбутнє дещо лякає. Тож доводиться полишати обивательську мішуру і ставати філософами. Хоч і доморощеними… Історія, релігія, політика, психологія, соціальна тематика, освітня… Всі ці аспекти певною мірою торкаються кожного. Автор не виключення. Тож береться за перо і намагається в документальній формі викласти і свої погляди на дійсність, і своє відношення. Благо, такий жанр, як нон-фікшн (документальна проза), надає можливість. Сюжет твору вимальовує уривчастість викладення, хоча намагання охопити проблему у всій повноті присутнє. Хоча й існує розуміння, що будь-який об’єм житейського філософствування завжди буде лише фабулою, поверхневим аналізом. Адже ніщо не стоїть на місці… Адже погляди днів сьогоднішніх на повірку можуть виявитися недостатньо обхватними. Перша книга є лише спробою напланування більш детального дослідження усіх проблемних сфер співіснування.
Передмова.
Був намір дати твору назву «Майн Кампф» чи «Капітал». (Адже багато хто в цьому грішному світі намагається претендувати на істинність своїх переконань — не хотілося залишатися осторонь). Та оскільки автор не прибічник ані комунізму, ані нацизму, «гратися» подібними заголовками аморально. Хоча останнім часом подекуди дані словесні вирази й набувають крилатості. Тобто у своїй новій іпостасі знову несуть натяк на порятунок, претендуючи на новизну і — що головне — на її незаперечність.
Остаточний вибір назви вірний. Тоді як «Майн Кампф» чи «Капітал» має більш політичне забарвлення, «Фрагментарій» відобразить і філософську сторону праці. Таким чином, дане поєднання органічно введе даний витвір до розряду вчення. Ні більше, ні менше!
Ні, це якраз не той випадок, коли зайвою сором’язливістю не страждають. Це вимоги оригінальності — коли твір будується так, щоб із перших хвилин заінтригувати читача. Ця праця буде дещо відрізнятися від аналогічних трудів попередників. Бо не буде (чи майже не буде) в ній пихатих фраз, складних термінів та іншого словоблудства. Пишномовність доречна лише на базарах та на побаченнях.
Дотримуючись Гегелівської тріади, ой як можна багато чого досягти, ого-го! як далеко сягнути. А що?!.. Теза в нас є — це наш теперішній світ, наша людська історія, з її минулим і не менш насиченим гидотним сьогоденням. Придумаємо антитезу, ну, якусь теорію, що докорінно заперечувала б набуте. Додамо до нового дещо зі старого. Того, що не суперечить нашим викладкам. Тобто синтезуємо й отримаємо вельми цікаву суміш, такий собі компот. Ото сьорбнемо!!!..
Заперечення заперечень закон явно недоцільний — якщо заперечувати все, що не узгоджується з персональними переконаннями. Якщо ж виходити з противного, тут дечого можна досягти. А й справді, чому ми повинні задовольнятися тим, що не приносить добрих плодів?!
Отже, все, що заважає людині, має бути відкинутим. Просто, як дулю звернути. В теорії. На практиці ж — все навпаки: тисячоліттями людство гризеться, творить одне одному неподобство, в такий спосіб намагаючись самознищитись. Що за дивина?!..
Наступна глава — “Спосіб існування”.
