Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober
Автор тексту: Олексій Хандельди
Редагували: Софія Грушанська, Максим Сиромолот, Анастасія Носальська, Владислав Остроухов
Дизайн обкладинки*: Владислав Остроухов
*Використано картину Bosnian Twilight шотландського митця Пітера Говсона, присвічену різанині в Сребрениці
Геноцид
— це свідоме й систематичне знищення певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повного або часткового її винищення. Термін «геноцид» був запропонований у 1944 році юристом Рафаелем Лемкіним, який поєднав грецьке слово “genos” (рід, плем’я) і латинське “cidium” (вбивство), прагнучи юридично визначити злочини, що стосуються масових вбивств на етнічному чи національному ґрунті.
Геноцид вважається одним із найтяжчих злочинів проти людства, який впливає не лише на жертв та їхні громади, але й на саму структуру суспільства, руйнуючи культурні й соціальні основи групи. Геноцид як явище може набувати різних форм: це може бути як фізичне винищення шляхом масових убивств, так і політика примусової стерилізації для обмеження народжуваності, насильницьке переміщення населення чи руйнування культурної спадщини певної спільноти. Окрім фізичного знищення, існує також і культурний геноцид — спроба стерти ідентичність і культуру етнічної групи шляхом заборони використання їхньої рідної мови, символів або релігійних практик.
Забуті трагедії
В історичному контексті геноцид завжди супроводжувався політичними, соціальними або ідеологічними мотивами, спрямованими на затвердження влади та домінування однієї частини населення над іншою. Часто він виправдовувався теоріями расової або національної переваги, які використовувалися для обґрунтування політики масового знищення. Історичне значення геноцидів полягає не лише в числі жертв, але й у наслідках для глобальної політики. Після Другої світової війни була створена Організація Об’єднаних Націй, яка прийняла Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього у 1948 році. Цей документ є важливим кроком у визнанні міжнародною спільнотою необхідності боротьби з подібними злочинами, але, як свідчить історія, його положення не завжди ефективно виконуються. Проблема полягає у складності міжнародного втручання в конфлікти, наявності відмінних політичних інтересів у різних держав та часто недосконалій системі правосуддя. Найвідоміші геноциди в історії вражають своєю жорстокістю й масштабами втрат.
Трохи розповім про наймасштабніші, але маловідомі геноциди у світі.
Геноцид у Республіці Бангладеш
Геноцид 1971 року в Республіці Бангладеш є одним із найбільш трагічних і недооцінених злочинів XX століття. Його витоки лежать в історичних і політичних процесах, що відбувалися в тогочасному Пакистані, який складався з двох географічно відокремлених і культурно різних частин: Західного Пакистану (сучасний Пакистан) і Східного Пакистану (сучасний Бангладеш). Попри те, що більшість населення проживала у Східному Пакистані, політична та економічна влада була зосереджена в руках еліти Західного Пакистану, що створювало серйозну напругу між регіонами.
Головною причиною конфлікту стало політичне й економічне гноблення тих, хто проживав у Східному Пакистані. Так, наприкінці 1960-х років дедалі більше зростали вимоги бангладешців щодо автономії та справедливого розподілу ресурсів. У 1970 році у Пакистані відбулися загальні вибори, на яких перемогла партія “Авамі Ліг” на чолі з шейхом Муджибуром Рахманом, що представляла інтереси Східного Пакистану. Цей тріумф означав, що партія повинна була отримати контроль над урядом Пакистану. Однак військова й політична еліта Західного Пакистану відмовилася передати владу, що призвело до ескалації конфлікту.
25 березня 1971 року пакистанські військові розпочали операцію “Прожектор”, що стала початком геноциду. Військові сили Західного Пакистану влаштували масові вбивства, спрямовані на знищення інтелігенції, студентів, політичних активістів і всіх, хто підтримував рух за незалежність Республіки Бангладеш. Операція почалася з масової атаки на столицю Східного Пакистану — Дакку. Військові без розбору вбивали місцеве населення, особливо жителів Бенгалії, здійснюючи акти насильства над цивільними, спалюючи села та здійснюючи безпощадні напади на жінок. Особливої жорстокості зазнали етнічні групи індуїстів, яких сприймали як ворогів держави. Протягом цього періоду сотні тисяч жінок зазнали сексуального насильства з боку пакистанських військових, що стало інструментом психологічного терору.
Цей геноцид продовжувався протягом кількох місяців, поки Східний Пакистан боровся за свою незалежність, отримуючи підтримку від Індії. Ця війна, що зрештою переросла у відкритий конфлікт між Пакистаном та Індією, закінчилася у грудні 1971 року, коли Індія втрутилася у війну та швидко перемогла пакистанські війська, примушуючи Пакистан до капітуляції. 16 грудня 1971 року було проголошено незалежність Бангладешу, але ціною цього була величезна людська трагедія.
Оцінки тієї кількості жертв, що постраждали від геноциду в Бангладеші, сильно різняться. Деякі джерела стверджують, що було вбито від 300 тисяч до 500 тисяч людей, у той час як інші, зокрема уряд Бангладешу, стверджують про 3 мільйони загиблих. Незалежно від точного числа, цей геноцид став однією з найбільш кровопролитних подій у сучасній історії. Окрім людських втрат, сотні тисяч жінок стали жертвами сексуальних злочинів, а мільйони людей були змушені покинути свої домівки, рятуючись від насильства.
Геноцид черкесів
Геноцид черкесів є однією з найбільш болючих і водночас маловідомих сторінок у світовій історії. Він стався в контексті Кавказької війни, яка тривала протягом кількох десятиліть у XIX столітті між Російською імперією і народами Кавказу. Цей конфлікт був частиною ширшого процесу експансії Російської імперії на південь, до регіонів Кавказу, які були стратегічно важливими через своє географічне розташування та багаті природні ресурси. Основною метою Російської імперії було встановлення повного контролю над Кавказьким регіоном, що зустріло сильний опір із боку місцевих народів, зокрема черкесів. Імперія вбачала в черкесах перешкоду на шляху до повного контролю над Кавказом, тому боротьба проти цього народу стала питанням військової та стратегічної важливості.
Кульмінація протистояння між Російською імперією й черкесами відбулася у другій половині XIX століття, коли в 1860-х роках війна досягла свого апогею. Російська армія, провела серію жорстоких каральних експедицій проти черкесів, що супроводжувались масовими знищеннями сіл, зґвалтуваннями та вбивствами мирного населення. Черкесів змушували покидати свої землі під загрозою повного винищення. Їхнє стихійне та організоване протистояння тривало роками, але сили були нерівними, тож до середини 1860-х років черкеський опір був зламаний.
Основною стратегією Російської імперії для вирішення так званої «черкеської проблеми» стала масова депортація народу з його рідних земель. За наказом імперської влади сотні тисяч черкесів були примусово виселені на території Османської імперії. Таке переселення відбувалося в жахливих умовах: кораблі, що перевозили жертв цього геноциду, часто були перевантажені та незабезпечені належними умовами, що призвело до масової загибелі черкесів від голоду, хвороб і виснаження. Оцінки кількості загиблих під час депортацій різняться, але вважається, що сотні тисяч черкесів загинули під час цієї примусової міграції. Багато черкесів, які вижили, оселилися в сучасній Туреччині, Сирії, Йорданії та інших країнах Близького Сходу, створивши потужну діаспору.
Ця депортація, яка мала всі ознаки етнічної чистки, є актом геноциду, оскільки вона мала на меті фізичне винищення або примусове переселення цілого народу з їхніх історичних земель. Так, Російська імперія прагнула стерти сам факт існування черкесів як окремої політичної та етнічної спільноти на Кавказі, переслідуючи не лише військові, але й культурні цілі: ось-як знищення їхньої культурної ідентичності, традицій і мови.
Геноцид у Камбоджі
Хоча про геноцид у Камбоджі 1975–1979 років знають більше за попередні, він усе ще залишається маловідомим для багатьох. Він є одним із найжахливіших прикладів масових злочинів проти людяності у XX столітті. Відбувся він під час правління червоних кхмерів – радикального комуністичного руху, який захопив владу в країні після закінчення громадянської війни. Лідером червоних кхмерів був Пол Пот, чия ідеологія ґрунтувалася на утопічних ідеях про створення аграрної соціалістичної держави шляхом повної ліквідацію міського населення, інтелігенції та всіх, хто вважався ворогом нового режиму.
Причини цього геноциду кореняться у складних політичних і соціальних процесах, що охопили Камбоджу в 1960-х та 1970-х роках. Так, Камбоджа була втягнута у війну в сусідньому В'єтнамі, яка мала руйнівний вплив на регіон. Крім того, громадянська війна між проамериканським урядом Камбоджі та червоними кхмерами, підтримуваними Північним В'єтнамом, підірвала стабільність країни. У квітні 1975 року, після падіння столиці Пномпень, червоні кхмери тріумфували й розпочали радикальні реформи, які були спрямовані на перетворення суспільства згідно з їхнім ідеологічним баченням.
Основні події геноциду почали розгортатися одразу після приходу червоних кхмерів до влади. Так, вони запровадили масштабні примусові переселення міського населення в сільську місцевість. Міста були повністю евакуйовані. Лікарні, школи й урядові установи були тимчасово зачинені, а щойно переселені містяни були змушені працювати на колективних фермах. Ця політика мала на меті знищити всі елементи "старого" суспільства, які вважалися контрреволюційними. Інтелігенція, лікарі, вчителі, колишні чиновники і навіть ті, хто носив окуляри чи говорив іноземними мовами, були оголошені ворогами держави й піддавалися масовим стратам. Більшість із них загинули в концентраційних таборах, що були відомі як "поля смерті", де катування, голод і виснажлива праця стали повсякденністю.
Політика червоних кхмерів була надзвичайно жорстокою й нещадною. Вони впровадили систему тотального контролю над життям кожної людини. Вся приватна власність була скасована, релігійні практики заборонені, і навіть сімейні стосунки піддавалися контролю з боку держави. Будь-яка підозра у нелояльності до режиму могла стати причиною страти. У межах кампанії по "очищенню" суспільства червоні кхмери вбивали етнічні та релігійні меншини: зокрема в'єтнамців, китайців, чамів-мусульман, а також буддистів. Кхмери намагалися створити суспільство, яке б відповідало їхній утопічній ідеї абсолютної рівності, але цей процес призвів до геноциду, в якому загинули близько 1,7 мільйона людей – десь чверть населення Камбоджі на той час.
Наслідки геноциду були катастрофічними для Камбоджі. Після чотирьох років правління червоних кхмерів країна опинилася на межі повного соціального, економічного та культурного колапсу. Людські втрати, знищення інтелектуальної та культурної еліти, а також руйнування інфраструктури перетворили Камбоджу на одну з найбідніших і найнестабільніших країн у регіоні. Тільки після того, як у 1978 році в'єтнамські війська вторглися в Камбоджу й повалили режим червоних кхмерів, країна почала поступово оговтуватися від наслідків геноциду.
Важливим аспектом цієї трагедії є те, що міжнародна спільнота в той час не втручалася у внутрішні справи Камбоджі, а багато країн навіть не знали про масштаби злочинів. Лише після падіння режиму Пол Пота почали з'являтися свідчення й докази масових вбивств – тоді світ і дізнався про розмах геноциду. У подальші роки було створено трибунали для суду над лідерами червоних кхмерів, хоча багатьом з них вдалося уникнути покарання.
