Вітаю. На фоні повномасштабного вторгнення, історія сучасної України почала розкриватися неймовірними подіями та датами. Саме під час того, як Україна бореться за власне виживання почали вилазити різноманітні приховані елементи в нашій історії. В першу чергу це стосується всіх обставин та сторін підписання Будапештського Меморандуму. Коли три країни зобов’язалися гарантувати Україні територіальну цілісність та безпеку в обмін на добровільну віддачу свого ядерного потенціалу.
Саме після 24 лютого 2022 року почало вияснятися безліч різноманітних факторів, включаючи і бажання тодішнього президента США вмовити владу України повернутися до складу СРСР, що на Кравчука під час підписання Меморандуму створювався штучно неймовірний тиск зі всіх сторін, включаючи і погрози санкціями…
Але про Будапештський Меморандум якось пізніше поговоримо. Сьогодні я хочу трішки більше розкрити таку сторінку української історії, як “Українська гуманітарна місія в Грузії 1993 року”.
Українська гуманітарна місія в Грузії в 1993 році — це перша в історії незалежної України повноцінна гуманітарна операція за межами власної держави.
Так як поки що законопроєкт про зміну назви Грузія на Сакартвело не затверджений та не підписаний, називатиму державу Грузією.
Як відомо, не одна лише Україна страждає від жахливого впливу росії. Грузія також з моменту розпаду СРСР двічі опинялася під тиском агресивного вторгнення росії. І одним із них є вторгнення росії до грузинського регіону Грузії — Абхазія.
Сценарій майже однаковий, як з іншими вторгненнями росії. Під приводом захисту населення, росія без погодження з ООН та інших міжнародних організацій починає агресію проти Грузії. Описувати детально історію цієї війни не буду, інакше довгочит буде надзвичайно об’ємним.
Так ось, одним з найбільш жахливих наслідків війни в Абхазії стала гуманітарна катастрофа, коли близько 250 тисяч громадян Грузії опинилися в горах, під обстрілами, в оточенні агресивних російських окупантів. Чверть мільйона грузинів сподівалися перейти гори та дістатися центру держави, але війська росії не дали змогу мирному населенню спокійно дібратися до необхідного місця.
30 вересня 1993 року, коли активна фаза війни завершилась, і виникла квазіжержава Абхазія. Однак, в той рік серйозне похолодання прийшло набагато раніше.
Не маючи ніякого теплого одягу, остатньої кількості їжі та води, грузини, які покинули свої будинки на території Абхазії опинилися на краю смерті. З однієї сторони, жорстокі чистки та фільтраційні заходи на окупованій території, а з іншої - голод та холод.
В цю мить президент Грузії, Едуард Шеварднадзе почав голосно заявляти на весь світ про жахливу гуманітарну катастрофу. Він звертався до багатьох країн про допомогу, звертався до ООН та держав, які мають миротворчий контингент. На жаль, всі спроби виявилися марними.
Організація Об’єднаних Націй тоді заявила, що на підготовку миротворців, техніки необхідно не менше місяця роботи, що ніяк не влаштовувало грузинського президента.
Тобто ми бачимо, що і 30 років тому, ООН була імпотентом в плані вирішення глобальних світових проблем.
7 жовтня 1993 року президент Грузії зв'язався президентом України Леонідом Кравчуком. Саме це рішення стало доленосним, так як наш президент погодився допомогти дружній державі.
Уявляєте, 7 жовтня 1993 року було прохання до президента України Кравчука, а вже 8 жовтня 1993 року в Грузії вже приземлився український АН-12 (тактичний військово-транспортний літак). Почалась негайна підготовка авіаційної техніки (всього було залучено 21 одиницю техніки, а саме МІ-8, КА-27, АН-12, ІЛ-17). Задля спасіння народу Грузії, Леонід Кравчук погодився на використання таких вертольотів, як МІ-8, що датувалися 1989-1990 років створення.
Всього до миротворчої місії було залучено 131 військовослужбовець.
Тобто, для спасіння людей Кравчук наважився ризикнути найновітнішою авіаційною технікою, яка на той час була в України. Незважаючи на колосальні ризики, адже територія обстрілювалась російськими окупантами, вже 10 жовтня 1993 року почалась операція.
В перший день (10 жовтня 1993) почалась операція. Українській групі вдалося за перший день врятувати 570 осіб. За другий день кількість врятованих зросла в 4 рази та становила 2162 особи.
З 10 жовтня 1993 року по 14 жовтня 1993 року українським військовим вдалося врятувати 7643 людини. Ідеально збалансована робота всієї групи дозволяла вчасно доставляти з України до Грузії необхідні ресурси, включаючи паливно-мастильні матеріали, завдяки чому вся залучена авіація для порятунку людей працювала без перерв та відпочинку.
Після тяжкої роботи, 16 жовтня вся команда українських військових повернулася до ППД в Мелітополі. За час проведення гуманітарної місії було використано більш, ніж 189 тон палива.
До 25 жовтня до Грузії було направлено більше, аніж 50 тон гуманітарного вантажу, що дозволило Грузії втриматися на плаву після такого масового переселення.
25 жовтня 1993 року гуманітарна операція була офіційно завершена вдало.
Незважаючи, що на всіх гвинтокрилах та літаках було чітко видно червоні хрести, російські окупанти постійно обстрілювали українську авіацію. Це спричинило до того, що в доповіді про виконання місії було вказано про пошкодження 2 вертольотів.
Всіх учасників гуманітарної місії в Грузії 1993 року біло нагороджено президентом Грузії Едуардом Шеварнадзе. Також від Міністра Оборони України, всі учасники місії отримали грошові премії.
В цій історії шокує буквально все.
Неймовірна сміливість українських військових, що за якихось три дні зуміли повністю підготуватися до операції. Впевненість президента Кравчука та бажання допомогти грузинському народу.
Гниль російського солдата, що не лише прийшов з війною в незалежну державу, але й постійно обстрілював українську техніку, яка займалася гуманітарною місією.
Але, особисто мене, найбільше шокує, в поганому плані, просто жахлива реакція ООН на розпочату війну та гуманітарну катастрофу в Грузії. Тут і відсутність прагнення допомогти, і затягування рішень представниками ООН щодо допомоги, і бездарне управління організацією в цілому (хоча, по нашій війні з московитами, можна побачити, що нічого не змінилося. Вважаю, що ООН в тому вигляді, в якому вона зараз є — ніяк не здатна грамотно та ефективно вирішувати глобальні проблеми, і потребує значної реорганізації, що регулярно вказувалося не лише нашим президентом В. Зеленським, але й багатьма іншими лідерами.
Інша сторона цієї історії пов’язана з постійним замовчуванням цієї героїчної місії. Така героїчна робота всіх українських військовослужбовців, дружня допомога Президента Кравчука Грузії замовчувалася ЗМІ на всіх рівнях. Були вказівки і зі сторони впливових країн Заходу щодо того, щоб в українських медіа не було ні слова про цю місію. Це все пов’язане з тим, що більшість країн Заходу намагалися будувати дружні стосунки з рашкою (дешеві ресурси і так далі), а така негативна сторона точно пішла б не на користь цим стосункам.
А ви чули раніше (до повномасштабного вторгнення) про героїзм та відчайдушність українських військових під час війни в Абхазії?
