У листуванні Тарас Шевченко і Григорій Квітка-Основ’яненко підтримували один одного в прагненні творити українською всупереч тодішній тенденції не визнавати й заперечувати можливість розвитку української літератури й літературної мови. Зокрема, харківський письменник Григорій Квітка-Основ’яненко вбачав у творчості молодого таланта в особі Кобзаря те, від чого в серці щемить, а в очах зеленіє, на відміну від московських побрехеньок, що вже в печінках сидять.
Нижче читайте уривки з листування цих видатних українських класиків, які виступали в оборону художніх можливостей української літературної мови та своєю творчістю чимало зробили для розвитку української мови й літератури.
Тарас Шевченко — Григорієві Квітці-Основ’яненку:
«Наймав прокляту московку — і дуже делікатну мадам, щоб пошила мені дівочу сорочку, — не втне та й годі, хоч кіл на голові теши, вона таки своєї. <...>
Кругом москалі та німота, ні одної душі хрещеної».
19 лютого 1841 р. С.-Петербург
***
«Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи. Коли доладне що, то дрюкуйте, а коли ні, то закуріть люльку, коли люльку курите. <...> Не знаю, що з неї буде, боюсь, щоб не сказали москалі mauvais sujet, бо вона, бачте, з українського простого биту. Ну, та цур їм, москалям. <...> Спасибі вам і панові Артемовському за ласкаве слово. І спасибі всім тим, хто пише по-нашому або про наше».
8 грудня 1841 р. С.-Петербург
***
Григорій Квітка-Основ’яненко — Тарасові Шевченку:
«Сидимо ми удвох з моєю жінкою та де об чім базікаємо, аж ось і примчали нам книжок, знаєте — тих, которими нас, дурників, обдурюють — грошики попереду злуплять, та й пишуть, і дрюкують московську нісенітницю, як яка разляпушка вбивалася об своєму бахурові або як який живжик одурив джинджигилясту панянку, що боялася і на людей дивитись, а тут... треба колиску дбати... Ось таке усе пишуть, — звісно, москаль: він по своїй вірі так і пише.
От таких-то книжок нам нанесли, а тут і письмечко... не відгадаю, від кого. Я узяв та гарненько і розпечатав... Господи милостивий! Се ж по-нашому!.. Читаю... ну, ну! Сміємося з жінкою, як у Вас там поводилося з панею, що усе каже : pardon. А далі як почали вірші читати, так ну!.. Бодай ви мене не злюбили коли брешу: волосся в мене на голові, що вже його і не багацько, та і те навстопужилося, а біля серця так щось і щемить, у вочах зеленіє... Дивлюсь... жіночка моя хусточкою очиці втира…
<...>
А книжку, як розгорнув, дивлюсь — “Кобзар”, та вже дуже вичитаний. Дарма! Я його притулив до серця, бо дуже шаную Вас, і Ваші думки кріпко лягають на душу. А що “Катерина”, то так що “Катерина”! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєнні обдурюють наших дівчаток! Списав і я “Сердешну Оксану”, от точнісінько, як і Ваша “Катерина”. Будете читати, як пан Гребінка видрюкує. Як то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових москалів...
<...>
Треба написати по-нашому, а москаль, що журнал конпонує, закопилить губу та й не схоче дрюковати. Не приходиться.
<...>
Від серця я дякую і прошу: утніть іще що. Потіште душу, мов топленого масличка злийте на неї, а то від московських побрехеньок щось дуже вже до печінок доходить.
23 жовтня 1840 р. Основа (з кінця XVII — на початку XX ст. — колишня слобода поблизу Харкова; з початку ХХ ст. — частина міста)
***
«Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі отим дурням, кацапам, що, не вмівши нашої мови і не розібравши у неї нічого, кричать, мов жиди у шабаш: “Штьо да штьо эта навернякано? Мы не понимаем-ста ничаво!” Спасибі, що плюєте на се та не перестаєте писати.
Пишіть, пишіть; нехай Вам Господь поможе. <...>
Ануте, тепер є пильнеє діло до Вас. Глядіть же, зробіть по-нашому, а не по-кацапському: скажіть “добре” та й зробіть хутенько.
22 листопада 1841 р. Основа
***
«Пишіте ж, паничу, у усю руку; напишіте нам ще таке, дайте віддохнути від московських брехень, що читаєш-читаєш та або заснеш гарненько, або на животі затошнить, а на зуби паде оскома, що три дні не хочеться дивиться на книжку. <...>
Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: “Нехай книжки пришлеть”. Бісова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки — овва! Записалося у мене душ з п’ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю. Білети і Вам, певно, вишлю. Писав і про “Богдана” Є. П. Гребінки. Кажуть, давай, кажуть, книжки — тоді і гроші. А де він? Вже я писав-писав до нього — мовчить, так я і годі сказав. Може, сердиться? За що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у їх віру уступив. А спитайте його від мене, коли побачите: що він дума?
Послав би я, батечку, Вам і десять своїх книжок, так нема їх у мене. Усі у москалів: ні грошей, ні книжок не бачу.
Обдурили добре! Коли хочете, то от писулька: по ній дадуть Вам».
29 квітня 1842 р. Основа
