Дебют книги цього автора мав успіх на Книжковому Арсеналі, адже протягом першої доби всі примірники було розпродано. Крім того, увесь тираж містичного трилера «Маяка» від Віталія Дуленка, який привезли на Арсенал, розкупили на третій день. У мережі читачі вже діляться схвальними відгуками на книгу, а ми вирішили поспілкуватися з автором, аби дізнатися про все з перших уст.
Про сюжет книги, як прийшла ідея для написання, над чим працює Віталій Дуленко зараз та хто його підтримує у творчості — дізнавалася письменниця Катерина Колесник.
Катя: Розкажи трохи про себе та про те, коли вперше з'явилася любов до письменництва.
Віталій: Народився і виріс на Дніпровщині, у селищі Покровське, де і прикипів до книжок усією душею. Зараз разом із дружиною живемо в Києві та виховуємо вредну кішку. За фахом я дизайнер інтерфейсів, що стає в пригоді, коли треба зробити якесь зображення чи буктрейлер для просування своїх творів. Зараз, окрім творчості, я збираю FPV дрони для війська: так моя любов до електроніки та конструкторів вилилися в щось корисне.
Усе життя читаю і це природним чином вилилося в бажання й самому щось написати, але майже цього не робив, бо лінувався. Активно писати почав останні три роки, у чому допомогла спільнота авторів на «Аркуші» (та й не тільки там), а також участь у конкурсах.
Це мотивувало не лише писати, а й дописувати почате, звикати до критики та знайомитися з новими авторами.
Написав більш як п'ятдесят оповідань, частина яких вийшла друком у різноманітних антологіях, як то «Переступи», «Паперовий Топчик», «Лампова готика» та інших. Люблю коротку форму, бо тоді можна швидко дізнатися, чим закінчиться історія. Зазвичай мені приходить у голову зав’язка, а далі доводиться сідати та писати, щоб дізнатися розв’язку.
Я люблю думати «що було б, якби...» та писати про це.
Зазвичай виходять трилери та жахи, хоча трапляються і драматичні історії. Але найчастіше це щось моторошне, бо я люблю, коли страшно, коли є таємниця і щось надприродне. Це робить життя цікавішим, як на мене.
Днями вийшов друком у КСД мій перший роман «Маяк». Це горорний трилер про колишнього журналіста, що влаштувався доглядачем на маяк, де починаються моторошні події.
Катя: Як прийшла ідея для роману «Маяк»? Як довго його писав і що було найскладнішим у роботі над твором?
Віталій: Ідея роману спала на думку, як завжди, випадково. Я дивився якийсь серіал (не про маяки), і в голові виник образ чоловіка, що живе сам-один на маяку. Там починаються загадкові події, чоловік знаходить дивні статуетки та записи в щоденнику, і мені стало цікаво, а що ж відбувається і що буде далі. Довелося сідати та писати, щоб дізнатися всю історію.
Спочатку планував довге оповідання, у результаті за чотири тижні написав повість на 200,000+ знаків. Через місяць перечитав і зрозумів, що історія закоротка й занадто швидко закінчується, а деякі персонажі вимагають власні сюжетні лінії. То ж довелося майже вдвічі збільшити рукопис. Після того з перервами двічі редагував роман, який потім відправив бета-рідеркам. Після фінальних правок надіслав рукопис до видавництв, і через три місяці отримав щасливого листа від КСД. На все про все пішло дев’ять місяців.
Найскладнішим під час роботи над романом було повірити, що він комусь буде цікавим. Історія мені здавалася занадто простою, але я все ж налаштував себе довести справу до кінця попри голос внутрішнього критика.
Катя: Ого, цілих три місяці очікування! Що ти відчував у цей час? Переживав чи просто відпустив ситуацію і не думав про відповідь видавництва?
Віталій: Як мені здається, я тоді зробив для себе особисто найрозумнішу річ: я почав роботу над новою книгою. Вона мене повністю захопила й було не так тривожно сидіти в очікуванні.
Звісно, переживав у процесі, особливо коли отримував відмови, або коли видавництва мовчали у відповідь. Під кінець уже сумно робилося, думав про самвидав чи викласти на «Аркуші», на «Коронацію слова» вже надіслав, коли отримав відповідь від КСД, яка змінила все на краще.
Катя: А ти пам'ятаєш свій найперший твір? Коли він був написаний та про що?
Віталій: Я пам'ятаю свій перший дописаний твір. Це моє перше оповідання на Аркуші: «Відповідь — безсумнівно». Перша історія, яка в моїй голові отримала чітку й логічну кінцівку.
Це історія про журналіста, що бере інтерв'ю в людини, яка жодного разу не помилилася у своїх прогнозах, і дізнається її секрет. Зараз я б стилістично це оповідання переписав би, але сама історія мені подобається.
Катя: Чи було тобі страшно викладати свою творчість у мережу, де її прочитають інші люди?
Віталій: Ще і як було! Соромився, що рідні подумають, колеги та знайомі. Але, як виявилося, ці страхи були лише в мене в голові, і все вийшло набагато краще, ніж я думав. Тому пишіть та діліться творчістю з іншими, не слухайте внутрішнього критика.
Катя: Пам'ятаєш, на який конкурс ти вперше подався?
Віталій: Щоб не збрехати, здається, то був «Що відбувається в темряві» 2021 року від ФанАрку. Тоді моє оповідання «Дорожня лють» зайняло перше місце, що стало для мене несподіванкою. До речі, одне з моїх улюблених.
Катя: Ого! Перший конкурс — і відразу перемога? Це максимально круто. А розкажи, що взагалі для тебе означають літературні конкурси?
Віталій: Насамперед для мене це був виклик самому собі, щоб вилізти з інтровертної шкаралупи. Ще я думав, що через конкурси можна збільшити собі аудиторію, і в принципі так і вийшло, це дієвий інструмент. До того ж я познайомився з багатьма крутими авторами, читав їхні твори, вчився критикувати та сприймати критику.
Вважаю, що конкурси — це корисна вправа для авторів-початківців. Плюс, перемоги або участь у фіналі можна включити до листа видавництву з пропозицією рукопису. Не знаю, чи це працює, але чому б і ні.
Катя: Ти часто в соцмережах згадуєш свою дружину. Розкажи, як вона тебе підтримує у творчості?
Віталій: По-перше, дружина всіляко підтримує моє заняття письменництвом. Як чув від інших авторів, вони стикалися з критикою і нерозумінням із боку рідних людей і це сильно демотивує, тому я вдячний дружині за підтримку.
По-друге, вона найперша читачка та критикиня, і якщо ви думаєте, що вона мене жаліє, то помиляєтеся. Де які помилки, неточності, нелогічності — вона відразу все це викриє, ще й порадить, як покращити стиль.
Катя: Чому саме трилери/жахи? Чи було бажання написати щось інше?
Віталій: Якось із дитинства любив всяке моторошне: страшилки, фільми жахів, які ловив старенький телевізор (як я чекав подивитися про Фредді Крюгера), балачки з друзями про привидів та іншу чортівню.
Думаю, мені подобається потай сподіватися, що в нашому буденному дорослому світі є місце для чогось надприродного, такого, чого не поясниш звичайними аргументами.
Потім, звісно, було знайомство з книгами Кінга й там я знайшов якраз те, що мене цікавило: звичайне життя звичайних людей у звичайному містечку, де одного разу трапляється щось надприродне. Мені цікаво, як люди поводитимуться в таких випадках, як змінюватимуться.
Хоч страшне є складовою більшість моїх оповідань, серед них є і драматичні, бо загалом я пишу про те, що мене хвилює зараз, і це цілком може бути якась буденна ситуація, але обов'язково з конфліктом.
Катя: Назви трьох авторів, чиї книги тебе найбільше надихають.
Віталій: Джон Фаулз, Кормак Маккарті, Гарпер Лі.
Катя: Розкажи трохи про письменницькі курси, які ти колись проходив. Чи вони тобі якось допомогли?
Віталій: Я пройшов курс від Риби та два короткі курси від Літосвіти. Найкориснішими були практика та зворотний зв’язок від досвідчених викладачів, на кшталт Любко Дереша чи Богдани Романцової. Ще моє оповідання увійшло до антології «Переступи», у якій Літосвіта зібрала найкращі твори випускників за 10 років. Я цим дуже пишаюся.
Катя: Багато твоїх творів є загальнодоступними та безплатними на сайті «Аркуш». Розкажи трохи про цю платформу, як ти її знайшов та чим вона корисна письменникам та читачам.
Віталій: Я перейшов на «Аркуш» із « Букнету» разом із частиною своїх колег-авторів. Це 100% український проєкт, де викладаються твори лише українською мовою і де я маю чимало добрих знайомих. Сайт ще в альфа-версії, але він активний, там багато творів (деякі з них були видані друком), проводиться багато конкурсів та цікавих обговорень. Дуже рекомендую всім, хто шукає, де викладати свої твори.
Катя: Чи можеш ти порекомендувати твори когось зі своїх колег: молодих українських письменників?
Віталій: Їх дуже багато (і мене це особисто тішить, що з’являється дедалі більше нових українських авторів). Міг би згадати твори Алі Кобзи, Тараса Мельника, Леоніда Данильчіка, Олександри Буревій, але насправді їх набагато більше.
Катя: Чого читачам очікувати від тебе найближчим часом? Над чим працюєш зараз?
Віталій: Я завершив рукопис нового роману, який чекає на вердикт видавництва. Цього разу це сучасна проза з елементами трилеру про пригоди книжкової блогерки та загадкової книги, яку вона отримала на огляд.
А зараз обдумую ідею роману жахів у піджанрі фолк-горору.
Мене надихнула історія про спалення відьом та упирів на території України й мені б хотілося глибше дослідити цей період нашої історії.
Катя: Розкажи трохи більше про роман, який ти нещодавно закінчив
Віталій: Ну, по-перше, його ідея народилася із жарту в чаті книжкового блогу «Запекла книгожерка». Мені спала на думку історія про книжкову блогерку, яка отримує для огляду книгу, у якій описане її життя і як вона помре. Коли я почав роботу над твором, то частина про «помре» відпала, натомість додалася таємниця з минулого блогерки, яке вона приховувала, і тепер їй треба знайти автора книги. Вона починає власне розслідування, отримує загадкові підказки, які приводять її в рідне містечко. Це не горор, можливо, з деякою натяжкою трилер, але в перше чергу це книга про книжки, про любов до читання, про складні сімейні стосунки та таємниці, важке сучасне життя, про вчинки минулого і як вони впливають на наше теперішнє.
Катя: Ти неодноразово казав, що є інтровертом і не дуже любиш спілкування з іншими. Як тобі вихід із власної «мушлі» на Арсеналі? Чи було страшно/ніяково?
Віталій: Я не те щоб не любив спілкуватися, мені буває важко серед великої кількості людей. Я з тих людей, які радше посидять вдома з книжкою і кішкою на колінах, аніж відриватимуться в клубі чи шумному барі. Але коли треба, я можу мобілізувати необхідний внутрішній ресурс, хоч він може швидко закінчитися. На Арсеналі було класно, хоча я й проходив більшу частину заходу як у тумані.
Катя: Що ти відчув, коли дізнався, що твій дебютний роман розлетівся буквально за день?
Віталій: Я був у чистому шокові й довго не міг повірити. Тобто, як твір невідомого автора розкупили, і то без значної реклами? Це дуже тішить, що зараз у читачів є значний запит на вітчизняних авторів жанрової прози — гарний момент для всіх, хто пише або думає писати.
Катя: І наостанок, дай декілька порад авторам-початківцям.
Віталій: Можу виділити те, що допомагало особисто мені: писати про те, що любиш і що хвилює (а не про те, на що є запит); багато писати це справді дієва річ; участь у конкурсах виявилася корисною для розширення аудиторії, звикання до критики та впевненості у своїх силах.
Інтерв'юерка: Катерина Колесник
Коректорка: Ангеліна Іванченко
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
