Shahed-136 став для українців символом московського терору іранською зброєю. ГУР час від часу повідомляє про передачу з Персії балістичних і тактичних ракет, які мають збільшити частоту обстрілів. Виникає питання, а що виробляє оборона промисловість Ірану та чому особливий акцент робиться на дрони-камікадзе?
Шахський арсенал
Основу сучасного іранського ВПК заклав шах Реза Мохамед Пехлеві, який активно озброював свою армію. Взагалі Іран був дуже ласим шматком для сусідів: СССР мріяв отримати вихід до Перської затоки, Ірак мав територіальні притензії до Ірану. Та й сам шах, як і будь-який автократ, був прихильником сильної армії. Нафтодолари допомагали імператорській армії Ірану бути сучасною та йти в ногу з провідними збройними силами світу. Між 1970 р. та 1978 р. Пехлеві витратив 20 млрд.$ на озброєння. Неймовірна цифра. Часто Іран отримував найсучасніші зразки озброєння. Зі США було отримано не тільки танки Паттон і літаки F-4 та F-5, а й сучасні F-14, ударні вертольоти AH-1. У Британії було куплено танки Chieftan, бойові машини “Scorpion” та ракетні комплекси Rapier. Німці продали ліцензію на виготовлення таких легендарних стволів як автомат G3, пістолет-кулемет MP-5 та кулемет MG-3. Лише США заробило 8 млрд $ на продажі зброї Ірану у період між 1971-1975 роками.
Шах не тільки купляв зброю, а й старався локалізувати виробництво. У 1970 році також було створено спільне підприємство між Northrop та Іраном для створення Iran Aircraft Industries з можливою надією на розвиток самодостатньої іранської аерокосмічної промисловості. У 1973 році було засновано Iran Electronics Industries (IEI) для організації зусиль зі збирання та ремонту іноземної зброї. Ізраїль теж співпрацював з Іраном у сфері озброїнь. З 1977р. по 1979р. євреї допомагали персам в удосконаленні протикорабельної ракети Gabriel (більшої дальності) та майбутнього варіанту ракети (для запуску з підводного човна), який мав на меті відтворити ракету американської розробки з деталями ізраїльського виробництва, що могли б бути оснащені ядерними боєголовками. Ракета включала американське обладнання навігації та наведення. Але сталася Ісламська революція. Руххола Хомейні був противником Заходу, але відмовлятися від зброї “Великого сатани” не планував.
Ірано-іракська війна та совіцька хвиля озброєнь
Ніщо так не змінює збройні сили як 8-річна війна з сусідом. Нестача боєприпасів змушувала Тегеран купувати зброю всюди де можна: танки з Китаю, КНДР, Лівії, Сирії. США теж секретно допомагали Ірану, а офіційно- Іраку. У той період ВПК Ірану робив все, щоб обладнати армію стрілецькою зброєю та артилерією. З цього періоду розпочинається виробництво 122мм боєприпасів власне у Ірані. Цікавим є той факт, що іранці у цій війні використовували молодь на мотоциклах з РПГ-7 проти іракських танків. Більшість озброїнь 1980-х років була на полях ірано-іракської війни.
Після війни іранці активно співпрацювали з КНР, з якою було розроблено САУ та інше озброєння, а в “совка” закупили МіГ-29 та Су-24. Війна загалом підштовхунала Іран до переосмислення своєї військової стратегії та ВПК. Акцент був зроблений на асиметричні дії в своїй військовій доктрині. Також був й інший важливий фактор, який заставив Іран змінити підходи до власного ВПК. У 1992 році Конгресом США було прийнято Закон про нерозповсюдження зброї між Іраном та Іраком, який офіційно заборонив будь-який продаж зброї цій країні. Схожіий акт був прийнятий у 2006 році (додалися ще КНДР і Сирія), який мав на меті заборонити імпорт Іраном передових звичайних озброєнь таких, як літаки ухилення від радарів і крилаті ракети. У 2017 році президент США Дональд Трамп продовжив санкції проти Ірану, ухваливши Закон про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій. До того ж діяли санкції ООН.
Арсенал проксі армій.
Іран вирішив зробити ставку на кооперації ОПК з КНР, КНДР, а зараз й з Росією. До того Іран активно використовув різного роду “найманців”. Після розвалу Варшавського договору, багато експертів було залучено до посилення оборонки. Грузинські експерти довгий час утримували всі іранські МіГ-29, а Абдул Кадір Хан , батько пакистанської ядерної програми, допоміг Ірану запустити його ядерну енергетичну програму. Іранці активно копіювали американську САУ М109, нарощували виробництво мін, боєприпасів усіх калібрів, стрілецької зброї. Тегеран хотів озброювати своїх проксі в Іраку та Афганістані, а після 2011 року Сирії. Корпус вартових ісламської революції здійснює кураторство над головною обороною корпорацією: “Організація оборонної промисловості”. Фахівці КВІР активно обшукують поля бою Близького сходу аби скопіювати якусь сучасну техніку
З іншої сторони, Іран має великі проблеми в сучасному озброєнні армії та авіації. Найсучаснішими танками є локалізовані совіцькі Т-72 та Т-90. Танки часів Ірано-іракської війни чи шахського періоду активно модернізуються. Було локалізовано БМП-1(Boragh - модернізації китайської копії) та БМП-2. Таліби теж за гроші дали іранцям вивчити американські хамери. Швидше за все, чекаємо на іранську копію.
Артилерія має 3 основні калібри: 155 152 та 122 мм. Іронічно, але на озброєнні Ірану є як КНДРівські 170мм М-1978, так і південнокорейські KH-1955 та KH-179. Є артилерія, яка виготовлена ще за часів шаха.РЗСО теж в основному китайські та совіцькі. Іран має великі запаси боєприпасів та окрім того їх виробництво.
Серед ПТРК домінує московитські Метиси, совіцькі Конкурси, Фаготи та Малютки. Іранські копії ПТРК “Спайк” та навіть копія армериканського ПТРК M47 Dragon та ТОW-2. Іранці активно виготовляли Стрілу-2 та власну Qaem(хоча там теж стирчать китайскі вушка). Є відомості, що московити отримали шахеди, не тільки за гроші. Москва заплатила 140 мільйонів євро і передала Ірану американські протитанкові ракети Javelin і зенітні ракети Stinger і британські протитанкові ракети NLAW. Хоча ці заяви звучать дуже пафосно й правдоподібно. Рівень індустрії Ірану потягне максимум один прототип для пропаганди.
Особливо широким є виробнитцво стрілецької зброї. Вона є на будь-який калібр: від китайської копії М-16 до “шахського” G-3. Є місцевий варіант снайперської гвинтівки 50кал. Стрілецька зброя і патрони виробляються вдоста.
Якщо військо постраждало в плані розвитку бронетехніки, то флот був переосмислений як москітний для того, аби перекрити Перську затоку. Це призвело до значних інвестицій Ірану у створення малих швидкохідних кораблів, протикорабельних ракет, морських мін, безпілотних літальних апаратів і неатомних підводних човнів. Проте, в останні роки військово-морський флот Ірану відчув певний зсув у бік суден, що вказує на амбіції у океанський флот. У 2021 році ВМС Ірану представили свій найбільший в історії військовий корабель Makran , який є колишнім нафтовим танкером, переобладнаним у передовий базовий корабель — судно, здатне перевозити іранські сили далеко від територіальних вод Ірану. Тим не менш, переважна більшість військово-морської промисловості Ірану зосереджена на виробництві кораблів і зброї, здатних діяти прибережних водах Ірану.
У цьому відношенні розвиток промисловості морської зброї в Ірані був дуже успішним. Іран здатний виробляти низку місцевих швидкісних кораблів. У 2021 році Іран додав 110 нових швидкісних катерів різних до своїх військово-морських сил. Іран також є однією з небагатьох держав на Близькому Сході, яка здатна самостійно виробляти підводні човни. Іран продовжує модернізацію 3 російських підводних човнів Kilo і 14-20 північнокорейських міні-підводних човнів Yono, які він підтримує як частину своїх військово-морських сил. Іран також здатний виробляти в країні, за допомогою Північної Кореї, новий підводний човен класу Fateh , який вперше був прийнятий на озброєння в 2019 році.
Важче оцінити зростання можливостей Ірану щодо морських мін і протикорабельних ракет. Експерти, однак, вважають, що здатність іранської оборонної промисловості виробляти цю зброю покращилася за останні роки. Зокрема, багато хто вказує на іранські протикорабельні ракети Zafar , Nasr , Noor і Ghader як доказ розвитку морської зброї Ірану, причому деякі протикорабельні ракети навіть здатні запускати з підводних човнів. Але це все ставиться під сумнів через схильність Ірану до перебільшення своїх можливостей. Та й слід врахувати технології які були отримані з РФ, КНР та КНДР
Найдеприсивніша ситуація у ВПС силах Ірану. Більшість авіації скаладають застарілі зразки авіації. Ті самі F-4, F-5, F-14, які є кістяком авіації. Перси, звісно, їх модернізують вижимаючи усе що можна, але машини уже своє відспівали ще в кінці 80-х. За оцінками експертів, Іран здатний виробляти всередині країни від 15% до 70% запасних частин , необхідних для підтримки свого старіючого повітряногоо флоту, причому додаткові запчастини, взяті з канібалізованих літаків і закуплені на чорному ринку, також сприяють довговічності іранських літаків. Незважаючи на ці вражаючі зусилля з утримання застарілого військового флоту країни, Іран все ще відчуває неминучі наслідки польотів на застарілих і погано модернізованих літаках. При цьому ці літаки часто падають. МіГ, як згадано вище, утримують за рахунок російських та грузинських експертів. Китайські копії МіГ-21 використовуються як навчальні літаки. Іранцям також скопіювати деякі зразки такі, як Cessna 185. При цьому наша війна дало вікно можливостей для кооперації русні та Ірану в плані авіації. Тегерану потрібні технології аби оновити авіапарк хоч на рівень ХХІ століття
З вертольотами все оптимістичніше. Іран все ще обслуговує та експлуатує Bell AH-1, Bell 206 і російські Мі-17, завдяки запасним частинам внутрішнього виробництва, канібалізованим та отриманим на чорному ринку. Іран також зміг виготовити деякі місцеві вертольоти на основі американських проектів, таких як Shahed 285, який є похідним від Bell 206. Подібно до літаків, оборонна промисловість Ірану продемонструвала здатність модернізувати застарілі вертольоти іноземного виробництва такі, як AH-1 (їх іранський уряд зазвичай називає повністю оригінальними гвинтокрилими).
У плані ППО активну роль тут відіграє Московія, яка продала ліцензію на виготовлення копії С-300. Але ППО так само має озброєння часів Іран-іракської війни та шахського періоду. Варто сказати, що іранські ппошники ще ті “мавпи”. Під час згаданої війни з Іраком велика кількість літаків було знищено власним зенітним вогнем. З більш сучасного прикладу, це як було збито літак МАУ в 2020 році поблизу Тегерану. Тоді іранці жахнули по базам США своїми балістичними ракетами й очікували “відповіді” США. А в резуьтаті збили наш літак. Зараз ця справа розглядається ICJ.
Гордість ВПК
Іран пишається розробками своїх ракетам та БПЛА різного призначення. Розробка балістичних ракет залишається центральною частиною військової стратегії стримування Ірану, і, таким чином, також є основним напрямком інвестицій іранського уряду в його оборонну промислову базу. Цей фокус на інвестиціях приніс значні дивіденди, оскільки програма балістичних ракет Ірану тепер здатна виробляти все більш місцеві та потужні ракетні технології. Завдяки допомозі та імпорту з Росії, Китаю та, зокрема, КНДР , Іран зміг усередині країни розробити та виробити ракети, здатні вражати все більш віддалені цілі з більшим корисним навантаженням і точністю. Клас ракет Shahab був побудований на совіцьких ракетах, а їх модернізація активно робилася з Пхеньяном. Shahab -3 був модернізо надійної та спрощеної Ghadr-1 , а сама Ghadr-1 зрештою була вдосконалена в Emad у 2015 році. Окрім того, Іран представив нову ракету Sejil-2, яка, здається, є унікальною іранською розробкою, яку можна здебільшого виробляти в оборонній промисловості Ірану. Але знову-таки є питання чи справді це є в силах Тегерану
Поряд з тим, існує багато інших варіантів і класів балістичних ракет внутрішньої розробки, які Іран може виробляти, наприклад, менший і більш точний Fateh-110. Усі ознаки вказують на те, що іранська оборонна промисловість продовжує розробляти значну програму балістичних ракет, того ж, як вважають, нові ракети, такі як Sejil -3, уже знаходяться в розробці. Проте залишається певна невизначеність щодо ефективної точності іранських балістичних ракет, оскільки багато старих іранських ракет все ще не мають повністю функціонуючих систем наведення GPS , що значно знижує їх здатність надійно вражати цілі великої дальності. Але Іран сам м’яко визнає, що в ракет дуже серйозні проблеми з навігацією, був випадок, коли ракета летіла в протилежний напрямок від координатів. Відустіність якісного наведення, мабуть, теж буде вирішуватися через співпрацю з КНР чи РФ
Ембарго та санкції не стали перепоною для розвитку власних БПЛА для Тегерану. Іранці навчилися активно копіювати моделі, які вдалося збити чи знайти. Наприклад розвідувальний безпілотник Shahed 171 , представлений в 2014 році, практично ідентичний американському RQ-170. Безпілотний літальний апарат Saegheh дуже натхненний своїм американським еквівалентом.
Дрони камікдзек активно тестувалися хуситами під час атаки на нафтові об’єкти Саудівської Аравії. Сумнозвісний шахед 136 був випробуваний саме там. Він показав іранцям, що класичному ППО важко боротися з безпілотниками такого типу. Дешевизна проєкту дозволяла Тегерану їх видавати усім своїм проксі. Успіхи іранських дронів зацікавили багато “успішних” країн світу. Уряди Сирії, Венесуели, Таджикістану бажають локалізувати виробництво іранських дронів. Ціна того ж шахеду становить 20 000$. Недавні зливи показують,що ціна неправдива і справжня вартість становить від 110 тисяч доларів
Висновки
Санкції ООН та США не стали перепоною для Ірану. Його ОПК еволюцінував як вірус. Іранці знайшли можливості для виходу на ринок озброєння через чорний ринок. Спонсоруючи терористів та проксі, вони випробовують свої зразки, копіюють чужі та вдосконалюють існуючі моделі. Якщо ВПС та бронетехніка Ірану бажає кращого, то БПЛА та балістичні ракети стають перлиною в їх короні зброї. Дешева та відносно точна зброя довзоляє цій країні набирати ваги на геополітичній карті. Поїздки Шойгу до Ірану підтверджують той факт, що ОПК зможе підтримувати їх армію боєприпасами, а дрони та ракети стануть зброєю терору, аби нас примушувати до їх умов. Для Заходу Іран є прикладом того, що навіть попри санкції можна створити серйозну зброю, яка буде відігравати важливу роль на полі бою. Єдина відповідь вісі зла - це переозброєння та підтримка України!
