можливо вона не так сильно любила червону помаду
можливо вона їй і не личила
проте всі запевняли її у протилежному
можливо вони брехали
знаючи, що їй і так не солодко
а та червона помада, яку, до речі, подарував він
це єдине, що рятувало її
вона знала, шо всім байдуже на заплакані очі
коли на вустах яскраво кров’яним відтінком розливається ціла імперія
можливо вона не любила людей
можливо вони їй і не були потрібні
проте всі запевняли її у протилежному
можливо вони брехали
знаючи, що їй потрібна хоч якась опора поруч
а коли все вляжеться
вони підуть
як завжди і траплялось
вона була віддана людям
вона думала про людей
але вона не завжди такою була
здогадайтесь, хто її переламав?
хто розтопив те крижане серце, що веліло їй йти по головах
можливо вона..
ні, його вона кохала понад усе
присвячувала йому вірші, виливала усю свою любов
плекала, оберігала, леліяла те, що між ними було
більше за все на світі вона хотіла бути поруч з ним
більше за все на світі вона боялась, що він покине її життя
більше за все на світі вона мріяла сказати йому так
проте сказати так вдалось лише на пропозицію розлучитись
вона знову зламалась
щось всередині знову покрилось кригою
все знову стало на свої місця
і от вона знову одна
читає на одинці
пʼє каву на одинці
гуляє на одинці
думає, блукає, копається та закопується на-о-дин-ці
її знову нічого не хвилює
вона не цікавиться, як пройшов його день
вона не знає, як справи у його матері
вона не має жодної ролі у його житті
та і в своєму, здається, також
час не загоїть рани
час розідре тебе на шматки,
час не лікує
час вбиває
у нас немає більше часу
у нас немає більше «потім».
