Єдине, що корисне можу зробити для себе – почати писати, як колись це робив, тим самим підтримуючи себе самостійно.
Відчуваю, як останні два роки проходять на чистому емоційному зламі. Не впізнаю ні себе, ні своє життя взагалі. Наразі майже немає сил жалітися чи розмовляти надто відверто та чесно щодо своїх станів. Таке враження, що цьому немає ні кінця, ні краю. Песимізм та спустошення заповнили до самих краєчків.
Усе дороге та важливе зникає на моїх очах і я ніяк не можу на це вплинути чи прийняти. Маю надію, що хоча б цією осінню зможу налаштуватися на більш приємну хвилю й переломити хід думок в інший бік.
Смак життя наздоганяв його, але він виявився швидше.
