Друкарня від WE.UA

Хаджибей та сім мудреців: прагматики степу проти паризьких бунтарів.

Історико-філософське есе

Початок моєї історії 19 червня 1790 року. Зала Національних Зборів у Парижі гуде, мов вулик. Революція ще не занурилася в багнюку найжорстокішого терору. Повітря пропаморочено ідеями свободи, рівності та братерства. І стіни колишньої королівської столиці здаються межею нового, випрямленого за лінійкою розуму світу. На трибуну впевненим, дещо виклично-театральним кроком підіймається чоловік із палаючим поглядом. Його аристократичне минуле викрикає з кожного руху, проте сам він давно відмовився від титулів і прізвищ. Він називає себе ім’ям давнього скіфського мудреця — Анахарсіс.

Але головне шоу розгортається позаду нього.

За спиною оратора залу заповнює строкатий, екзотичний і абсолютно неймовірний для Європи кінця XVIII століття натовп. Там стоять араби в білосніжних тюрбанах, індійці в дорогих шовках, перси, халдеї, китайці, африканці, представники племен і народів, про чиє існування більшість депутатів Конвенту знала лише з пригодницьких романів чи мандрівних записок. Це не просто делегація. Це — «Посольство людських рас».

Картинка згенерована за допомогою ШІ

Анахарсіс випромінює непохитну впевненість. Він кидає в заціпенілий зал заклик, який звучить як удар дзвона: немає більше націй, немає окремих держав, немає монархів і кордонів! Знищено мури, стерто мапи. Є лише єдина, неподільна “Республіка Всесвітньої Людини”, де кожен мешканець земної кулі є вільним громадянином єдиної світової родини. Зал вибухає оплесками. Паризька бруківка гуде від захвату.

Ніхто з присутніх — і найменше сам оратор — ще не розуміє, що це грандіозне театральне дійство є не провіщенням майбутнього, а надгробним словом для самої ідеї. До гільйотини залишається менш ніж чотири роки.


Чому прусський барон Жан-Батист дю Валь-де-Ґрас обрав саме це ім’я? Чому європейський інтелектуальний бунтар, вихованець століття Просвітництва, раптом узяв маску дикого скіфа?

Для тогочасної Європи, втомленої від лицемірства абсолютизму, придворних інтриг і важкої задухи феодальних ланцюгів, Скіфія була чимось на кшталт міфічної землі обітованної. Завдяки роману Жана-Жака Бартелемі «Мандрівки молодого Анахарсіса в Грецію» образ античного скіфа став абсолютним культурним трендом. Але справжній, історичний Анахарсіс із VI століття до нашої ери — той самий степовик, який прийшов із диких просторів Північного Причорномор’я до пихатих Афін — шукав у цивілізації не мудрості, а істини. Греки вважали його варваром, а він із холодним іронічним поглядом людини з безмежного Степу спостерігав за їхніми крихкими законами, штучними заборонами та громадянськими міжусобицями. Для степовика справжня свобода ніколи не містилася в папірцях із печатками чи записах на глиняних табличках. Вона жила в просторі між Дунаемом і Дніпром — там, де немає мурів, де вітер гуляє над курганами, а коні не знають кордонів.

Коли він брав це ім’я, Клоотс намагався позиціонувати себе як «дикуна з-за меж цивілізації». Він прийшов очистити зіпсутий світ Заходу своєю первинною, чистою правдою. Він вірив, що може з'єднати дику нестримність степової волі з раціональним пафосом французьких енциклопедистів.

Тільки Степ не прощає спроб утиснути себе в рамки паризьких декретів.


Історія ніколи одразу не втілює паперові фантазії. Особливо коли вмикаються механізми масового знищення.

Весна 1794 року. У Парижі панує Комітет громадського порятунку. Революція пожирає власних дітей із ненаситністю жахливого монстра. Прекрасні маніфести про «Всесвітню Республіку» виявляються непотрібним мотлохом у дні, коли на порядку денному стоїть лише одне питання: хто кого відправить на плафу.

Картинка згенерована за допомогою ШІ

Анахарсіс Клоотс, який щиро вірив, що його космополітизм є вищою стадією еволюції людства, раптом стає зайвим. Для Робесп'єра та радикальних якобінців будь-хто, хто говорить про «людство» замість вузького національного чи партійного патріотизму, є підозрілим агентом. Є шпигуном і космополітичним єретиком. А його міжнародне походження пригадують з особливою жорстокістю.

24 березня 1794 року. Холодний паризький ранок. Оратора людства разом із групою інших засуджених завантажують на вози й везуть до Площі Революції. Гільйотина працює бездоганно. Коли лезо падає на шию самозваного скіфа, разом із ним гине й наймасштабніша утопія XVIII століття. Знищується віра в те, що людство можна об'єднати єдиним декретом, продиктованим із трибуни Конвенту.

Європа закривається залізними кордонами нових національних держав і наполеонівських війн. Світла ідея згорає в багатті терору.


Але в той самий момент, коли в Парижі падає лезо гільйотини, на іншому кінці континенту — на дикому, продутому всіма вітрами чорноморському березі — розгортається зовсім інше дія. Драматична, позбавлена романтичного пафосу, але надзвичайно продуктивна.

Травень 1794 року. Російська імперія вирішує власні геополітичні амбіції на Чорному морі після чергової війни з Османською Портою. Вона береться за будівництво військової гавані й форпосту на місці зруйнованої їю же турецької фортеці Хаджибей.

Тут немає філософів із Парижа. Тут діють прагматики, інженери та військовики. І цей імперський проєкт із першого ж дня дивним чином набуває форми справжнього європейського та регіонального інтернаціоналу:

Архітектори та організатори (Європейський мозок проєкту):

  • Хосе де Рибас (іспанець за походженням, що народився в Неаполі) — бере на себе військове та організаційне керівництво на місці, вибиваючи ресурси та пробиваючи проєкт крізь бюрократичний Петербург.

  • Франц де Волан (нідерландський інженер і фортифікатор фламандського походження) — сідає за креслярську дошку і створює генеральний план міста. Він розраховує розу вітрів, глибини майбутньої гавані та закладає ідеальну європейську сітку вулиць — із прямокутними кварталами, що продуваються морським бризом.

  • Феодор Ореус (інженер і військовий шведського походження) — безпосередньо керує зведенням перших фортифікаційних споруд, батарей та оборонних ліній, захищаючи гавань від моря і степу.

  • Грігорій Потемкін - росіянин, генерал-фельдмаршал , світліший князь Таврійський. Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ (цього мабуть досить)

  • Українці (козаки Чорноморського війська, місцеві хлібороби, чумаки) — складають масивний робочий і силовий каркас. Це їхні руки риють перші криниці, закладають фундаменти причалів, тягнуть камінь і забезпечують найскладнішу степову логістику.

  • Молдавани (волохи) — давні мешканці причорноморських балок і довколишніх хуторів, які приносять знання місцевих умов, забезпечують край провізією та гужовим транспортом.

  • Італійці, греки, французи, німці — перші капітани, купці та ремісники, які відчувають запах прибутку й свободи та починають стікатися до незамерзаючої води.

Імперія прагнула збудувати тут суху казарму, закритий військово-морський форпост і накопичувач для зерна. Але на палі та камені майбутнього міста лягала праця шведського інженера, французьких картографів, іспанського адмірала — разом із мозолями українських козаків, російських солдатів і молдавських селян. Замість монолітної імперської фортеці народився строкатий, живий котел культур.


І ось тут я вбачаю найголовніший історичний парадокс. Він перетворює історію заснування Одеси на справжню літературну загадку.

Чергова імперія хотіла контролювати все. Вона писала інструкції з Петербурга, розраховувала гармати, забивала палі і планувала закритий режим. Але географія і дух Степу виявилися сильнішими за будь-які імперські циркуляри. Чорне море не визнає кордонів так само, як відкритий Степ не терпить глухих мурів.

Картинка згенерована за допомогою ШІ

Поки паризькі мрії Анахарсіса-Клоотса згорали в кривавому вогні терору, сама ідея «Республіки Всесвітньої Людини» несподівано і парадоксально втілилася на півдні України. Саме там, де її найменше очікували побачити.

Сюди, на дикий берег затоки, хлинули ті, хто не міг знайти собі місця в жорстких європейських монархіях чи революційній Франції. Греки-втікачі, італійські авантюристи, французькі емігранти, єврейські купці, українські хлібороби та селяни з балканських земель зійшлися в одному точці, утворивши унікальну спільноту, де походження не мало значення. Де головною валютою стали підприємливість, море і вільна торгівля.

За кілька десятиліть це місто здобуде статус порто-франко — зони повної економічної та культурної свободи, яка стане антиподом будь-якій імперській монополії.

Анахарсіс Клоотс загинув на гільйотині, марно намагаючись декретом і закликами створити вільний світ у центрі Старої Європи. Натомість Причорноморський Степ — попри абсолютизм, гармати і жорсткі плани імперських чиновників — узяв і реалізував його маніфест на практиці.

Історія зробила блискуче коло. Скіфське ім’я, кинуте як гасло в Паризькому конвенті, знайшло свій справжній дім не на французьких парапетах. Воно звідси, воно тут — на крутих чорноморських схилах. Де шумлять причали, а вітер із лиману вільно гуляє між будинками найінтернаціональнішого міста на світі.

Я не придумав якогось вичурного кінця для цієї історії. Мабуть кожному тут висновки робити самому. Але є особлива іронія в тому, що найщиріша спроба Просвітництва створити місто без кордонів між народами відбулася не у Франції. Не там, де про це говорили вголос, а в Причорноморському Степу, де про це ніхто тоді й не думав узагалі.

Клоотс хотів скасувати держави — і його вбила держава. Де Волан хотів збудувати регулярне місто — і місто виросло нерегулярним, живим, химерним. Потьомкін хотів військову базу — а вийшов торговий вертеп, де поряд молилися в синагозі й кафедральному соборі. Де французькій арістократ-емігрант стали управителем міста, а італійці відкривали ресторани. Звідки одеські греки фінансували грецьку революцію.

Скіф Анахарсіс пішов колись до греків — і повернувся іншим, за що й поплатився. Барон Клоотс узяв його ім'я — і наклав головою так само. Але Степ, звідки вийшов перший Анахарсіс, зробив свій хід тихо, без маніфестів. І залишився.

Одеса — це не план. Це те, що трапляється, коли план не спрацьовує…

Одеса, жовтень 2026 року.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Andrii Smyrnov
Andrii Smyrnov@Andisff

Логіка бізнесу, код Степу.

66Довгочити
1.5KПерегляди
20Підписники
Підтримати
На Друкарні з 15 лютого

Більше від автора

  • Атентат Подиху Степу та мис між двома лиманами

    Античний хлібний шлях через Кодимсько-Куяльницький волок і святилище Деметри на Жеваховій горі. Смілива гіпотеза про те, як на березі сучасної Одеси працював сакральний зерновий хаб. Як Подих Степу, сармати й зерно Єгипту тихо закрили це "порто-франко".

    Теми цього довгочиту:

    Причорномор'я
  • Заморожена революція: криза еліт в Україні

    В Україні немає класичної революційної ситуації, є заморожена криза. Суспільство лютує через тилову корупцію, але стримує гнів заради фронту. Як чинити тиск через закон, готуватися до аудиту та не дати мародерам в тилу вкрасти майбутнє — в аналітичному есе.

    Теми цього довгочиту:

    Правильний Вибір
  • МИСТЕЦЬТВО (ГІБРИДНОЇ) ВІЙНИ

    Технотрилер за філософією Сунь-Цзи. Договір на право експлуатації передбачає обмеження суб'єктності об'єкта №1... Предиктор не штурмує фортеці — він просто прораховує, скільки паперів потрібно підписати, затримати вантажу чи замінити постачальника. Щоб тиша стала остаточною...

    Теми цього довгочиту:

    Технотрилер

Це також може зацікавити:

  • Пошта у Слобідських полках

    Як працювала пошта у Слобідських полках? На початку XVIII століття окремі полки вже мали певну поштову організацію на засадах самоврядування. Її запровадження, однак, не відбувалося без тиску імперської влади, яка вимагала, щоб така пошта існувала й обслуговувала її потреби.

    Теми цього довгочиту:

    Історія України
  • Первомайськ. Розділ 3. Парад суверенітетів

    «Первомайськ» — повість про Андрія, українського офіцера ракетних військ, який 1989-1994 розбирає ядерний арсенал, успадкований від СРСР. Розділ 3: республіки одна за одною проголошують суверенітет, і родина вперше за роки сміється разом, гадаючи, чи дійде черга до України.

    AI !Публікація містить зображення, або фрагменти тексту, створені за допомогою штучного інтелекту

    Теми цього довгочиту:

    Історія України
  • Рафінований націоналізм та його підвиди

    Рафінований націоналізм - це явище, коли пропагування любові до своєї культури та народу набуває мало не фанатичних засад, хоча це не так. Дана стаття - це спроба розібратись у питання визначення рафінованого націоналізму, його позитивних сторін та негативних, а також підвиди

    Теми цього довгочиту:

    Україна

Коментарі (1)

Ось цей список,хто побудував Одесу, потрібно тикати росіянам в лице, на всі ці їхні верески про Катерину другу, Потьомкіна, дякую, радий що знайшов вашу творчість

Це також може зацікавити:

  • Пошта у Слобідських полках

    Як працювала пошта у Слобідських полках? На початку XVIII століття окремі полки вже мали певну поштову організацію на засадах самоврядування. Її запровадження, однак, не відбувалося без тиску імперської влади, яка вимагала, щоб така пошта існувала й обслуговувала її потреби.

    Теми цього довгочиту:

    Історія України
  • Первомайськ. Розділ 3. Парад суверенітетів

    «Первомайськ» — повість про Андрія, українського офіцера ракетних військ, який 1989-1994 розбирає ядерний арсенал, успадкований від СРСР. Розділ 3: республіки одна за одною проголошують суверенітет, і родина вперше за роки сміється разом, гадаючи, чи дійде черга до України.

    AI !Публікація містить зображення, або фрагменти тексту, створені за допомогою штучного інтелекту

    Теми цього довгочиту:

    Історія України
  • Рафінований націоналізм та його підвиди

    Рафінований націоналізм - це явище, коли пропагування любові до своєї культури та народу набуває мало не фанатичних засад, хоча це не так. Дана стаття - це спроба розібратись у питання визначення рафінованого націоналізму, його позитивних сторін та негативних, а також підвиди

    Теми цього довгочиту:

    Україна