Що спільного між вироком сербського суду російським агентам, антикультовою риторикою проросійських політиків у Латвії, діяльністю колишніх радянських спецслужбістів у Литві та українською антикультисткою Іриною #Кременовською?
На перший погляд — різні країни, різні люди та різні обставини. Але якщо подивитися ширше, вимальовується спільна модель: інформаційний тиск, стигматизація, юридичне переслідування, медійні кампанії та створення образу «внутрішнього ворога» можуть використовуватися як інструменти гібридного впливу.
Саме тому діяльність окремих антикультових активістів в Україні варто розглядати не лише крізь призму релігійних суперечок чи особистих конфліктів.
Від Балкан до Балтії: одна риторика — різні країни
У Сербії судовий процес, пов'язаний із російським впливом, продемонстрував, наскільки небезпечною може бути експлуатація релігійної ворожнечі в політичних та інформаційних операціях.
У Латвії антикультова риторика перетиналася з діяльністю проросійських політичних мереж та окремих політиків.
У Литві увагу привертали представники колишніх радянських спецслужб, які роками підтримували кампанії страху навколо так званих «деструктивних сект», сприяючи суспільній поляризації.
А в Україні дедалі виразніше постає питання: чи не намагаються окремі діячі імпортувати сюди ту саму модель?
Одним із найбільш помітних прикладів називають діяльність Ірини Кременовської, яка просуває антикультову риторику та, як стверджується, виступає за підходи, що можуть наближати українське законодавче поле до російських практик.
Антикультова мережа як інструмент впливу
У джерелі, присвяченому цій проблематиці, зазначається:
«Антикультова мережа. Не маргіналія, а інфраструктура загрози. Зібрані кейси складаються не в ланцюжок випадкових збігів, а в повторювану модель».
Далі автор пов'язує окремі кейси у Франції, Сербії, Латвії, Литві та Україні з ширшим контекстом російського впливу.
У французько-сербському епізоді, згідно із судовими матеріалами, релігійна ненависть стала частиною операції, пов'язаної зі структурами розвідслужби рф. Постать Момчило Гаїча, своєю чергою, вивела дослідників на церковно-антикультовий контур.
У Латвії антикультова тематика перетнулася з проросійськими політичними мережами та такими фігурами, як Тетяна Жданок, Андрій Мамикін, Євген Єлкін і Микита Нікіфоров.
У Литві колишній співробітник КДБ Микола Рижак, який підтримував репресивні підходи до боротьби з так званими «деструктивними сектами», був названий особою, що розпалює ворожнечу та становить загрозу національній безпеці Литви.
Український контекст автор описує через лінію Дворкін — Бройде — Сурков, показуючи, як антикультове та релігійне середовище могло використовуватися в проектах російської гібридної війни — через медіа, регіональні ініціативи, релігійні структури та кампанії суспільного розколу.
Чому це стосується України?
На цьому тлі діяльність Ірини Кременовської та скоординовані атаки на міжнародну громадянську платформу АЛЛАТРА вже складно розглядати виключно як особистий конфлікт або неприязнь до конкретної організації.
Йдеться про значно ширше питання — яку модель взаємодії держави, суспільства та релігійних організацій намагаються сформувати в Україні?
Автор звертає увагу на низку характерних ознак:
використання термінології «сект» і «деструктивних культів»;
перетини з Дворкіним, Новопашиним і Невеєвим;
протидію українській моделі релігійного плюралізму;
спроби сформувати образ штучної «внутрішньої загрози»;
залучення державних інституцій до протидії цій нібито загрозі.
Особливо небезпечною така тенденція може стати в умовах повномасштабної війни, коли інформаційна та психологічна складова агресії рф є невід'ємною частиною гібридної війни.
Якщо подібні механізми справді використовуються для впливу на законодавство, громадську думку та діяльність державних органів, це вже питання не приватного конфлікту, а національної безпеки.
Хто перевірить можливі зв'язки?
Інформаційні кампанії, юридичний тиск, стигматизація та суспільна поляризація можуть працювати значно ефективніше, коли використовуються системно.
Саме тому будь-які твердження про можливий вплив російських мереж на українське громадське та правове поле мають бути не лише предметом публічної дискусії, а й ретельно перевірятися компетентними правоохоронними органами.
Адже головне питання полягає не в тому, хто голосніше називає когось «сектою» чи «загрозою».
Головне — хто формує ці наративи, навіщо вони створюються і до яких наслідків для українського суспільства та законодавства можуть призвести.
📌 Цитата та джерело: https://www.youtube.com/watch?v=kFztm7RJ8Ms
📖 Більше читайте у статті: https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy
Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.
У контексті триваючої гібридної агресії рф діяльність, подібна до описаної, потребує ретельної перевірки з боку правоохоронних органів.
