Хвороба 2.0

...Поганий жарт, та всі ми хворі.
У прірву кинуті, поволі...

Вже не до жартів.
Ця хвороба довічно мене настягає.
Я думав, що омину оці кляті граблі
Але знову з'являєшся ти...

Ти приходиш зі світлом, тікаєш у пекло
І завжди поміж нами відчуваю я спеку.
Я так хочу спокійно пожити, для себе
Але ти заховала моє серце у сейфу.

Я ховаю свій розум, щоб відчути напругу
І я мріяв завжди, в тобі бачити друга
Та заблуд у собі, втратив впевненість й нерви,
А за ними тебе і всі мої проєкти.

Минув рік і тепер, ми обидва студенти,
Хоча б зараз, ми з тобою будем відверті.
Я б хотів все забути та лишитись один
Але саме ти - мій окситоцин.

І напевно, я лиш одного завжди хотів...
Жаль, показати цього я не зміг.