У Рік Зламаної Трійці сили Пекла розпочали повномасштабний наступ на Левант. Нескінченні хвилі піхоти линули до укріплень на захід від Алеппо, а водночасся із цим бронетанковий кулак оминув Айнтаб¹ та рушив на південь крізь Ґійомів Прохід². Саму фортецю Роше Ґійом³ зрівняли з землею безперервні обстріли інфернальними бомбами, що чинили артилерійські відьми, які просочилися, зі сходу, та морські карги з заходу. Бастіони Батемолін⁴ та Коміт⁵ спіткала доля не ліпша – ґоетичні вихори спопелили їх, а основні сили між тим пробилися крізь оборонні смуги при Трапесаку⁶ та Яґрі⁷. Шлях на Нову Антиохію розкинувся перед єретиками широко відкритий, чим скористалися вони та спрямували свій кулак у бік сходу з наміром обійти узбережжя озера Антиохія, де саме тривало зведення великої гідростанції.
Новостворені повітряні флоти вірних днями та ночами бомбардували колону бронетехніки, однак за невеликі збитки доводилося їм платити завеликими втратами. Ніщо не могло спинити єретицький наступ, аж зрештою герцог Нової Антиохії розробив відчайдушний задум порятунку міста – вірним він коштуватиме дуже дорого, однак є останньою надією утамувати загарбників. Великий заклик до зброї пішов поміж люду, обіцянка простити усі гріхи кожному, хто стане на захист Нової Антиохії – і вже за день незліченні воїнства паломників крокували попід тисячами стягів з реліквіями й співали ім'я герцогове.
Дві армії зіткнулися на схід від Залізного мосту, однак паломники аж ніяк не могли здолати настільки важку бронетехніку. Навіть помислити про будь-який інакший наслідок було безнадійним безглуздям, щоправда герцог й не сподівався на їхню перемогу, а лише на те, що вони скують ворога на місці – змусять єретицькі гусениці зав'язнути у власній плоті та крові. Щойно бронетанковий кулак завмер, інженери греблі Патриція на озері Антиохії зруйнували величну споруду та відправили мільйони галонів води прямісінько на рівнини. Водночас паломники й єретики або тонули в цім потопі, або йшли у кошмарний вихор багнюки, на який перетворилися ті землі.
Разом із повінню потемнішало небо – це повернулися полагоджені та переозброєні ескадрильї вірних.
Ворожі танки, не здатні вирватися з трясовини, розбомбили вщент. Від них не зосталося нічого крім уламків та краєвиду просто з жахіть середньовічних пророків – цвинтаря покрученої сталі та плоті, до чорноти випалених тіл та злютованих кісток. Після поразки єретиків вірні спершу намагалися очистити бойовище від нечестивої скверни, однак ці зусилля невдовзі перервали детонування боєприпасів та прокляття, що вивільнялися з богохульних сигілів, витравлених на корпусах знищених танків. Отже ці землі оголосили забороненими, а також здійняли над ними масивні розп'яття у пам'ять про жертву полеглих.
Проте вистачає бажаючих ризикнути життям та здоровим глуздом й потайки рушити до цієї змордованої місцини в пошуках рідкісних матеріалів, озброєння чи реліквій. Культи паломників, приваблені божественними дизельними випарами, блукають некрополем та співають механічні гімни ревучому Танковому Богу – створінню заліза та бензину, скреготливих гусениць та вогню. Донині Сталевий Некрополь залишається оселею жаху, під його засклілим багном прозирають вишкірені обличчя, а плетивом закинутих корпусів лунають примарні передсмертні крики убитих. Також оселя це й страшної небезпеки, адже тисячі нерозірваних снарядів досі чигають незнайденими та мовчки відбивають таймер. Ба більше, полеглі не спочивають тут із миром – подейкують, що духи мерців, які заживо горіли в одержимій сталі, волають про порятунок та убивають всякого дурня, хто їм відповість. Навіть загиблі на службі Нової Антиохії коряться бажанню затягнути тих, хто ходить зверху, у багнюку знизу – байдуже, якій вищій силі ті підвладні.
¹ Aintab
² Guillaume Gap
³ Roche Guillaume
⁴ Bathemolin
⁵ Koumith
⁶ Trapesac
⁷ Yaghra
