До настання другої половини шістнадцятого століття тіла загиблих переважно лишали спочивати на тій самій просякнутій кров'ю землі, де вони упали. Однак це змінилося тільки-но стало очевидно, що єретицькі легіони неабияких зусиль докладають задля збору тіл вірних Церкві. Синод Стратегічного Пророцтва дійшов висновку, що їх переносять до Пекла із метою незбагненно жахливою. Відтак до Ради Святих надійшло прохання відрядити одного з легендарних Паладинів у саму Геєну, аби з'ясувати, які нечестиві збочення там відбуваються. Подейкують, ніби Паладин на ймення Ґерін пробився крізь Інферно й аж до брами Діту, а опісля сповістив фортецю Сант-Анджело про свої знахідки. Достеменно невідомо, що саме він розповів, однак невдовзі було засновано Димитринський Орден Повернення – на його плечі поклали завдання забрати якомога більше тіл з лінії фронту.
Їх доправляли так званими «Трупними рейками». Усе завдяки в'язкому сліду тілесних виділень, які позначали шляхи подібних смертельних вантажів. Через жорстокість битв менші сховища незабаром переповнилися, відтак у році 1809 для зберігання та обробки мерців було зведено місце значно більше – Домус Димитрія. Знаний в народі як «Трупарня», він являє собою величезну, похмуру промислову споруду, збудовану на руїнах стародавньої фортеці лицарів-тамплієрів у горах Аманос. Вона своєю чергою зведена на ще старішій візантійській твердині, спаленій Великою Сельджуцькою імперією незадовго до відкриття Пекельної брами Єрусалиму.
Домус Димитрія – неозорий комплекс велетенських залізобетонних споруд, сповнений кранами для перенесення тіл, цілими рядами силосів для бальзамування та широкими складами з трунами й мішками. Новоприбулі тіла полеглих проходять крізь Великий Притвор, де височіє Дароносиця Димитрія – колона, яка за переказами містить тлінні останки самого святого Димитрія, одного з численних військових святих, що є покровителями загиблих солдатів. З-під верхівки Дароносиці безперестанку дріботить дощ – можливо це лише потужні дезінфікуючі розчини, однак через стійкий запах мирри від нього багато людей вірять, нібито це саме тіло святого очищає тих, хто проминає його, та готує до подальшої подорожі на Небеса. Усередині полеглих з великою шаною приймають ченці димитринці. Вони промовляють над ними слова з «Корпус Бенедикціоніс» й відтак роблять їх непридатними для Пекла. По закінченню тілами очисної мандрівки, їх відправляють до печер Криту на іржавих кораблях, які часто тонуть ще перш ніж досягти місця призначення.
Останніми роками війна супроти Пекла стала значно активнішою, а тому ресурси на утримання Домуса Димитрія здебільшого спрямували деінде. Бодай Трупні рейки й досі працюють та доправляють нескінченний потік мерців, здатність ченців їх обробляти значно погіршилася. Настільки, що тепер зростаючі купи тіл вже й самі скидаються на гори, а найбільші підпирають самісінький дах споруди, за сотні й сотні ярдів над закривавленою долівкою. Ширяться чутки про те, що невситимі зграї падальників проникли до забутих підземель прадавніх руїн, на яких збудовано споруду, прогризли шлях углиб гір трупів й тепер поволі пожирають загиблих ізсередини. Димитринці рішуче це заперечують та просто вказують на всіяні старовинними знаками Султанату масивні залізні двері, якими запечатані катакомби. Невідомо, що саме лежить потойбіч них, однак ніхто з місцевих служителів аж ніяк не поспішає це дізнатися.
