* Кілька слів перед читанням: Повертаюся до одного зі своїх ранніх книжкових оглядів, присвячених книзі Костя Москальця «Сполохи».
Особливість цієї книги полягає в тому, що вона не пропонує готових відповідей. Навпаки, кожен текст відкриває нові горизонти для осмислення творчості Василя Стуса, Івана Малковича та інших представників української літератури.
Сьогодні, коли питання культурної пам'яті, національної ідентичності та збереження інтелектуальної спадщини набувають особливого значення, такі книги спонукають не лише читати, а й досліджувати, переосмислювати та вести власний діалог із текстом.
Саме тому вирішив повернутися до цієї архівної рецензії. На мою думку, порушені в ній теми не втратили своєї актуальності й зараз.
До моменту прочитання книги «Сполохи» мої знання про творчість Костянтина Москальця обмежувалися його авторством відомої пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…») і текстами пісень, які співає популярний гурт «Плач Єремії». То ж літературно – критична праця і безмежжя таланту автора в царині літературної критики стали для мене відкриттям.
Безперечно, щоб повною мірою осягнути майстерність Слова Костя Вілійовича, потрібні ґрунтовні знання та глибина аналізу прочитаного, вивченого, обдуманого… та я, все ж, не можу втриматися і, бодай, на якусь дещицю спробую ризикнути поділитися з Вами власними міркуваннями, враженнями, а головне – захопленням та відчуттями після прочитання книги, яка надихає…
Все почалося досить незвично і несподівано, тому що отримав цю книгу в дарунок від талановитого журналіста, що запросив мене стати героєм його телепрограми на одному з каналів ТБ. Книга є для мене доброю згадкою про це знайомство і зустріч, яка принесла неочікувано приємні зміни в моїй професійній діяльності, відкрила нові можливості, шляхи до успіху. Саме тоді, у погідний серпневий день минулого року, я познайомився з цілою командою гарних людей із добрими серцями, які здійснюють мрії…
Найбільше захоплення викликає те, що кожне есе письменника спонукає читача до подальших досліджень літературного феномену, творчого життєвого шляху особистості, про яку пише автор.
Бездоганною є робота шановного пана Костянтина над кожним словом, кожнісіньким рядком, сповненим багатства рідної мови, її витонченості. Дбайливість критика у ставленні до Слова, з філологічної точки зору, може бути предметом окремої статті, або ж цілого наукового дослідження.
Тема призначення письменника у суспільстві є однією із наскрізних в есе «Трохи про Торо»: «… ти повинен плекати власну неперервність і свою душу вирощувати в собі, а не писати промови продажним політикам, або рекламувати товари одноразового вжитку. Все життя шукати найкращі слова для презервативів, оспівувати тампакси і туалетний папір – більшого приниження годі й уявити! Не розбивай своєї цілісності на скалки слів. Не продавай мови, це єдине, що справді в тебе є, подих твій і кров твоя…» (С. 18).
Туга за батьком, що відійшов у кращий світ, спогади про нього, свої переживання після втрати найріднішої людини – оці найпотаємніші таїни власної душі письменник «виливає» в тексті есе «Ми були, як ви; ви будете, як ми» (С. 27). В цьому ж есе автор пише про процес творення тексту, довірливо зізнається читачеві про те, наскільки важко було повернутися до творчості після пережитої трагедії, якою стала для пана Москальця смерть батька. А ще, саме в цьому есе, я відкрив для себе, чому не варто писати щоденник. Письменник каже про це так, звертаючись до батька: «…ти звичайно розумієш, чому я спалив того щоденника пізніше. Книги пишуться не для того, щоб, читаючи їх, нестерпно хотілося і собі померти. Книги пишуться, щоб жити »(С. 29).
В есе «Весь цей блюз» розкрито внутрішньотекстові особливості прози С. Поваляєвої, Іздрика, Т. Прохаська, Т. Малярчук (С. 41). У тексті згаданого есе К. Москалець звертає увагу на суперечності в аналізі прозових текстів Іздрика, у статтях та оглядах Марка Павлишина і Дмитра Пастернака (С. 50- 51).
Для мене ця книга, у певному сенсі, «вказала» шлях до подальшого вдосконалення власних текстів через відчитування праць таких літературних критиків як: Юлія Стахівська, Д. Пастернак, М. Павлишин та інших.
Есе «У пошуках втраченої чуттєвості», сприяє руйнуванню міфів та стереотипів про життя і творчість Лесі Українки, тому що книга О. Забужко «Notre Dame D`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», яка є предметом дослідження, дає поштовх до дискусії та сприйняття цілком по - новому феномен «співачки досвітніх вогнів».
Прочитавши книгу про майстерність літературного слова, доходиш висновку, що кожний текст книги «Сполохи» - це широке, неосяжне підґрунтя для глибшого розуміння і точно інакшого сприйняття, а головне – подальшого самостійного вивчення та осмислювання творчості В. Стуса, І. Малковича та інших невтомних трудівників на ниві словесності, послання та застороги яких, ще слід донести до серця читача.
Оригінальна публікація: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/03/09/072119.html
