Непосвяченим чорні мистецтва ґоетичної магії видаються таємницею – угоди, благання, контракти й ритуали, під час яких єретичні жерці, чаклуни й чудотворці звертаються до своїх темних покровителів по надприродні сили. Ґоетичні закляття обдаровують носія неймовірною могуттю та дозволяють втрутитися у Боже Творіння, повстати супроти нього й на рівних протистояти небесним силам на Землі.
За деякими філософіями, саме акти катувань, жертвоприношень та мук надають магії її силу, а окремі демонічні мислителі з Другого кола вказують на випадок, коли Бог-Тиран дозволив Сатані мучити Йова.
Школи думки спрямування більш нігілістичного й фаталістичного стверджують натомість, що немає жодного повстання, і всі вони просто слідують задуму Господньому від самого початку Творіння. Не можуть вони йому противитися – сама їхня природа це катувати людство й повалити зрештою Ягве, коли створений Ним світ згниє остаточно.
Грубо кажучи, простим смертним ґоетичну магію не застосувати. Так, чаклуни й інші мерзенні створіння Двору здатні напряму пити з джерела ґоетичної сили завдяки своєму надприродному походженню, проте людським єретикам відведено лиш слугувати провідниками пекельної сили. Натомість єретичні жерці благають своїх демонів-покровителів про надприродне втручання. За це владарі Пекла вимагають послідовників убивати, ворожих солдатів на бойовищі та невинних на безбожних жертовниках, зведених у їхнє ім'я.
Одним з найпідступніших благословень, що ним демонічні повелителі обдаровують своїх темних слуг, є неприродно довге життя. Найзаповітніше бажання більшості невірних користувачів ґоетичної магії це саме продовження життя – змога насолоджуватись плодами розкоші довше за всякого вірного шляхтича чи багатого торговця. Залежні від могуті та власного статусу, вони готові йти на все, щоб спинити лишень плин часу.
Подібні жерці невдовзі виявляють, що надане їм омолодження минає швидше з кожною наступною жертвою, відтак чинять дедалі огидніші звірства задля мари відтермінувати смерть. В обмін на непостійні продовження життя, покровителі жадають від слуг йти на ризики чимраз вищі. Кінець завжди незмінний – диявол здобуде своє, душі його слуг рушать до вогняної погибелі, а їхнє місце посядуть наступні, ще честолюбніші прохачі.
Відтак чимало загонів єретиків носять із собою вівтар, присвячений їхнім мерзенним покровителям. Серед незліченних обсидіанових плит, жертовних каменів, тотемів та божищ найбільше вірянам знані й страшні нечестиві ідоли Золотого Тельця. Під час великих вторгнень цілі ходи вівтарів війни супроводжують єретичні армії. Найбільші – височенні статуї, чиї вогнища підтримують десятки жерців із ножами та посохами.
Зазвичай ці вівтарі встановлюють на колісниці й високі помісти, адже так легше вивезти їх наперед. Там черпають жерці силу з аури, створеної агонією кинутих у полум'я жертв. Ці ідоли – уособлення різанини неосяжних масштабів, адже наймогутніша зброя єретиків потребує для роботи саме здатну змінювати реальність мерзенність ґоетичої магії. Жахлива нечестива артилерія використовує снаряди, вкриті ґоетичними рунами, які окрім руйнувань приносять божевілля. Саме чорний дотик вітрів ґоетії дозволяє єретичному колючому дроту оживати, і без нього той просто перетворюється на звичайний.
Запекло між їхніми демонічними господарями триває протистояння за ідола найбільшої пишноти та розкоші – і ніде не зрівнятися йому з боротьбою серед Зміїних Голів Двору, утілення отруйного міжусобства самого Пекла. Чимало могутніх демонів використовують жертовники Золотого Тельця мов провідник між собою та своїми слугами. Зажерливий Маммон, прагне усі їх присвоїти собі одному на знак багатства, проте саме Молох – нині Зміїна Голова Заздрості, – найсильніше від усіх Пекельних вельмож спонукає прибічників дедалі більше жертв кидати у вогонь попід Золотим Тельцем.
Корінням заздрість Молоха сягає ще часів до самих часів. Коли ходив він у лавах божих серафімів, то зажадав і собі створити власних прихильників – єдине, чого ніколи не міг здобути. Та коли взнав він, що навіть люди найнижчі отримали Дар Життя та обіцянку творіння – благо, в якім відмовили Молохові попри благородний стан – звичайна заздрість серафима обернулася гріховною й поволі охопила та осквернила його. Віки минули від Першого Заколоту, проте нічого не змінилося. Попри цілі юрби захоплених поклонників, бракує Молохові того, що прагне він понад усе – сили творіння.
Молох не має істинної здібності створювати життя, тому його заздрість Творінню не знає меж. У люті своїй понад усе жадає він дитячих жертв, адже тим відбирає найцінніші плоди Творіння у послідовників ненависного Отця. Єретики на службі в Молоха здобувають найбільшу нагороду, коли приводять цілі полонені родини до золотавих ідолів, що оточені чорним димом та пашіють нестерпним жаром. Така воля Молоха – хай батьки дивляться на загибель свого потомства та розпачем своїм бодай ненадовго втамують заздрість, яка мучить його щодня та щоночі.
Відтак знаний Молох дияволом, що купається в крові дітей та сльозах матерів, тамує ними заздрість, яка саме його єство пожирає у палаці на Шостому колі Пекла. Він загубився у плетиві власних ревнощів та пихи. У спробі заповнити цю порожнечу, саме Молох створює найбільше слуг Двору – штибу демонів ярма, чаклунів та лицарів Пекла, – із допомогою почорнілих уламків розбитих занепалих ангелів надає їм подобу життя. Та у глибині свого чорного серця знає він, що вони лише підробки. Чим більше стає цих створінь, тим швидше згасає їхня сила, а обвуглені уламки їхнього божественного проходження слабшають із кожним наступним поколінням.
Щодня вогонь Молохової заздрості палає все яскравіше, мов жертовне полум'я вівтарів Золотого Тельця.
