“Ми більше не слабкодухи, які тремтливо молять безжального Бога. Наше кредо – блаженні могутні розумом, адже їм підвладна навіть буря”.
Рамман, помазаний Вдовотворців, XXI легіону єретиків.
Саван пітьми огорнув світ. Чорний дим та сірка ринуть крізь роззявлену браму Пекла та линуть понад землями, чий народ зрікся Бога та розпочав війну супроти Його Творіння. Не приховати вже страшної істини – ціла третина людства упала навколішки перед ідолами Геєни. Кулак сатанинського війська на Землі становлять єретичні легіони, набрані з-поміж цих проклятих відступників.
З особистого відпущення гріхів кардиналом-протектором засилають віряни шпигунів до Пекельного царства. Більшість хапають, і подальша доля їхня невідома – крім тих, чиї застиглі у вічнім криці голови повертають до Нової Антиохії, мічені кривавими рунами в наругу над Святою Трійцею.
Проте дехто таки знаходить дорогу назад до світла дня й оповідає про побачені жахіття. Про первістків, кинутих у пащеки охоплених вогнем статуй Баала та повні людського м'яса ятки страхітливих торговищ. Про величавих ідолів Золотого Тельця, оточених повними захвату мужами й дівами, які кавал за кавалом нестямною жертвою підносять свою плоть.
Оббиті залізом чорнокам'яні міста наїжачені баштами та пірамідами, зведеними догори дриґом. Посеред глибоких ям стоять жертовники, а на них заплаканих бранців поволі, щоденням повним мук, шматують кривими базальтовими ножами. Тягнуться з могутніх арок вулканічного каменю донизу собори Князів Пекла. Засуджених розпинають на сотнях перевернутих хрестів.
Описують у доповідях також цілі лабіринти фабрик із металу й скаліченої плоті, чиї горни невтомно вивергають боєприпаси на війну. Під настановами ковалів Тартару трудяться тамтешні алхіміки над колосальною зброєю та броньованими велетами. Розкриті своїми покровителями заборонені таємниці металургії пускають вони на створення знарядь страждань та смерті, неосяжних для всякого смертного інженера. Повалені додолу церкви у колись могутніх містах Землі, а народ їхній обернувся до страшної мети – знищити сам Небесний Престол.
Серед знедолених, які животіють попід ярмом Пекла, найвищий стан обіймають солдати Великої війни. Утім надзвичайно складна дорога до проклятої армії. Охочі здобути в лавах єретичних легіонів місце повинні здійснити нечестиву прощу до палаючої мідної брами Пекла. Не знає меж її потойбічний жар та ще за десятки кілометрів обпікає тіло й дух прочан до нестерпного болю. В'ється Долиною Сліз шлях до Брами, вимощений тужливим лементом душ. Рясніє він незліченними купами обгорілих решток, але не назвати їх мерцями, бо жевріє у них донині життя. Діяння їхні визнали біси недостатньо лихими, корчаться вони тепер вони у муках, полонені гротескного небуття між двох світів. Аж до Страшного Суду триватиме агонія цих покинутих страждальців.
Як замайоріє перед прочанином абрис Пекельної Пащі, нарікають його гідним та приймають до легіонів. Складає він непорушні обітниці, відтоді назавжди пов'язаний з пітьмою. Скріпляє їх тавром нового демонічного володаря та бере до рук спорядження з арсеналів Пекла. Одразу ж стає на його місце наступний, обраний нечестивими жерцями за примарним велінням архідиявольских покровителів. Відтак народжується новий легіонер єретиків. Демонів має він за панів та проклинає цим себе навіки.
Декотрі йдуть ще далі, аж до самої Брами та крізь неї. Спалахує їхня плоть вогнем та щербиться незгойними ранами, але якщо достатньо чорні вони душею, то шлях їм відкрито у самісіньке Інферно. Особливо серед подібних шанують помазаних – утілень нестримної жорстокості, мужів та дів надзвичайної могуті та непохитної відданості. Проклята стежина прощі заводить їх до берегів Озера Вічного Вогню, тюрми, де б'ються та скніють нещасні у нескінченних тортурах. Вертаються звідти помазані назавжди знівечені пекучим дотиком безодні. Ціною власної плоті, обпаленої до вуглів, здобувають вони право убрати важкі обладунки Геєни та здібність носити зброю, яку звичайна людина ледве підійме. Подейкують, буцімто зазирнувши у їхні очі можна побачити віковічний відблиск заграви самого Пекла.
Це не все до чого здатна збочена відданість. Багато відступників радо коять смертний гріх самогубства із надією привабити увагу дияволів. Щоправда пекельні вельможі глухі до криків смертних, мінливій їхній природі байдуже, зраджувати друзів чи недругів. Лише воістину порочним й нечестивим душам дано воскреснути у новій подобі. Знову на цей світ вони постають хористами – наругою над Христом та жахливою образою всього сущого. Їхні відтяті голови співають псалми на славу дияволові, настільки мерзенні, що вуха недругів тільки-но зачувши стечуть кров'ю.
Хоч воюють у легіонах єретиків здебільшого смертні солдати, нерідко надсилає їм Пекло на поміч власне огидне поріддя. Мова про створених з одержимих бранців кошмарних бойових звірів та живу артилерію, страхітливих артилерійських відьом. Відтак на цім проклятім бойовищі пліч-о-пліч крокують смертні та почвари, скуті нечистими путами. Линуть какофонією завивання скатованих звірів і репет замучених душ. Саме небо вогняною карою ллється на всіх, хто насмілиться протистояти невпинному походу єретиків за божевільне право стати рівними Творцеві.
