Світ, де межі між реальністю і магією стираються, а сучасний Київ опиняється захоплений хаосом. У рецензії, авторка медіа Bestseller — Катерина Колесник, детально розглядає книгу Валентина Поспєлова «Стокгольм» та ділиться своїми враженнями.
Анотація:
«Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє. Київ тридцятих років ХХI сторіччя, на країну насувається потужна снігова буря, у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта. В цей час Мирослава не знає, як їй впоратися із залежністю та повернутися до журналістики. Різдво ще ніколи не було таким ненадійним, і навіть святкові вогні заподіюють опіки. Диявол ховається в деталях, і зашморг на шиї затягується все міцніше. Подорож до самого серця України починається.
Далі матеріал подається прямою мовою від авторки рецензії — Катерини Колесник!
Перш ніж пояснювати, що ж у цій книзі не так, почну з чогось хорошого:
▪ непогана анотація, що дає певні очікування;
▪ гарна обкладинка, що дає певні очікування;
▪ автор, який добре розбирається у політиці.
Все.
❌ Проблеми з текстом, персонажами, логікою та побудовою сюжету в цілому. Нудно й затягнуто — геть не те, чого очікуєш від цієї книги (отут провина анотації та обкладинки)
❌ Події розвиваються дуууууууууже повільно (той випадок, коли стає тупо страшно від усвідомлення того, що там 2 томи по 500+ сторінок).
❌ Щоб дістатися отієї гарної ідеї, що автор вклав у твір, треба його (твір) чистити, неначе цибулину, відриваючи нікому не потрібне лушпиння. А саме: абсолютно порожні й нецікаві діалоги, роздуми автора щодо політики, флешбеки героїв, які вставлені здебільшого просто так і особливо ніяк не розкривають їх тощо
❌ Сюжет практично стоїть на місці, бо ж герої повадилися копирсатися у власному минулому, а самих дій, в реальному часі історії, виходить менше. І сам по собі цей прийом — ок, якщо ми читаємо певний психологічний роман, наприклад. Але знову ж таки: анотація та обкладинка кричать нам про те, що у книзі багато ДІЙ.
❌ До якості тексту теж багато запитань. Я не розумію, як коректори та редактори не помітили купу стилістичних помилок, як от плутання в часі (то автор пише у минулому, то у теперішньому тощо) або дивні перескакування з одного спогаду героїв на інший, не довівши попередній до логічного завершення.
📌 Не буду брехати: я НЕ дочитала книгу. Довгий час я боролася із собою, змушувала себе читати, але потім подумала, що це геть не те, що має робити книга. Якщо вона не кличе тебе у свій світ, не затягує тебе у пригоди, то навіщо себе мучити?
Можливо світ, який уявляв автор у себе в голові, дійсно цікавий (і я в це вірю), але на папері вийшло геть сумно. Можливо, автору варто видати нехудожню книгу, яка могла б бути присвячена суто політиці, бо ж він у цьому дійсно розбирається. Тоді й читацькі очікування були б іншими, бо вони знали б, що купують. А так виходить, що ти купив одне, а читаєш геть про інше.
Мені відверто не сподобалося. Книга зарано вийшла в люди. Текст ще пиляти й пиляти, скорочувати й переписувати. Кажуть, що начебто під кінець цієї книги стає цікаво, а друга й узагалі на порядок вища за першу. Вірю. Але автор та видавництво зробили усе, аби я не захотіла дочитувати.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
Авторка матеріалу: Катерина Колесник
