День, коли падають дерева. Вітер такий, що зносить дах.
Прокинувся від швидкості за вікном. Останні жовті листки падають із гілок на землю протермінованими квитками в один кінець, стаючи добривом для даремної ностальгії...
У якості протидії прудкому вітрові ставлю воду на каву на максимально повільний вогонь.
Луна від гупання прочиненого вікна в під'їзді химерно чутна, мов крізь сон. Різкі, непердбачувані подуви вітру роздмухують сухе до скреготу багаття внутрішньої тривоги.
Усе у світі стає легким й ефемерним. Ніщо не гніздиться міцно своїм корінням.
Холодно. Це мінус. З плюсів: у зимну пору час іде, скутий низькою температурою, повільніше. Можна більше встигнути, глибше згадати й зрозуміти.
Покладаю всі свої надії на ці подовжені години.
