Рерайтерство - (або графомани, мовні паразити, закінчені плагіатори)
Дане есе має на меті висвітлити мовний (літературний, письменницький) паразитизм, що завдяки інтернету, зокрема, ютубу, охопив такий документальний жанр, як тру-крайм.
Ютуб давно став глашатаєм інформації, як правдивої, так і брехливої, навіть маніпуляційної. Запихають до вушних раковин, що на язик збреде. Але то справа третя, на те і мізки, щоби розібратися у вухочосі, так би мовити, відділити зерно від полови. Та не будемо торкатися інших видів мистецтв, зосередимося на згаданому подкасті.
Таємничі зникнення рейнджерів (чи туристів) у національних парках США
Потайне завжди інтригує, захоплює, навіть коли йдеться про сімейні трагедії чи жахливі злочини. Так вже влаштована людина, подавай їй дражливе, аби лоскотало нерви, бо лірика нестерпно надокучила. Згадана творчість задовольняє всі примхи навіть непересічних, прискіпливих читачів, з однією умовою - якщо води помірно. Якщо хто хоче дослідити рерайтерство (тобто словоблудство), поцікавтеся на “тру-краймі” оповідями про зниклих рейнджерів. Скільки б не прочитано окремих витворів, всі вони схожі, як однояйцеві близнюки. Чистої води калька (сюжетне запозичення). Відсутність нових фразеологізмів, висловів, фраз, образів, лише перекручений словесний водоспад.
Дуже важливий Вступ
Насамперед створюється героїчна аура персонажа. Ім'я придумуємо будь-яке, ну, там Скоті, Джек, і те інше. Акцентується увага читача на достойностях, скажімо, досвідчений, кращий спеціаліст, що знає кожну стежину в заповіднику, словом, чим більше хвалебних епітетів, тим ліпше. Доречно на цьому етапі дещо заінтригувати, виявивши великий подив, як могла така вельми обізнана, неймовірного розуму людина потрапити в халепу, так би мовити, на рівній дорозі. Можна ще й підлити оливи у вогонь, змалювавши милу картинку проводів на службу сім’єю, коли дружина цілує, а дітки махають на прощання ручками. Тут треба не забути про виниклу тривогу у рідних. Це обов’язково… До всього, не забути зазначити добрячий стаж роботи, відданість справі та великі навички виживання у дикій природі. Надалі опис місцевості, куди відрядився виконувати свої службові обов’язки рейнджер. Ну, тут взагалі все просто - чим більше жуті, згущених фарб, тим краще. Дана місцевість має бути гранично віддаленою, дуже складною, з крутими пагорбами та густющим лісом, до всього, відсутність відмічених стежок та дороговказів.
Герой мав повернутися, скажімо, через три доби, та в означений термін не повернувся. Колеги знали про його пунктуальність, тож забили тривогу. Само собою, почалася пошукова операція, і не проста, а дивовижна. (Чому “дивовижна”? Ну аякже, треба ж жаху нагнати на слухача). Головне, в оповідях не розкривати одразу суті, а якомога довше, так би мовити, морочити голови, тобто інтригувати. Отже, опис пошукових зусиль має бути критично грандіозним. Тут тобі співробітники й інших паркових угідь, і волонтери, навіть гвинтокрили. Треба не забути й досвідчених пошукових собак, які неабияк натреновані відмінними кінологами. Ці чотирилапі слідачі спочатку брали слід, а потім почали крутитися на місці, наче пропалий раптово випарувався. Цей пункт має бути висвітлений досконало, себто песики нюхають, пищать та ще й чхають. Тобто глухий кут.
Аби якось посилити таємничість, на початку пошуків натрапляють на спорядження пропалого. При тому все ціле, ба більше, акуратно складено. Ну аякже, аби ведмідь роздер, був би гармидер і купа мотлоху, тобто кінець оповіді. Е-е, так не піде, треба трішки містики! Без неї ніяк, бо це вже не захопливо, а якось неправдоподібно та надокучливо.
У цей момент псується погода. Зненацька, нізвідки, з’являються густі чорні грозові хмари, грім-блискавки, страшний вітрюган і ливень (можна, сніг) - якщо й були де сліди, негода все знищує. Рятувальники шоковані. Мало того, що невідомо куди дибати, ще й з’являється відчуття, ніби за тобою хтось невидимий спостерігає. Дехто згадує, як ця місцина часом видавала загадкові звуки та вогники. Тут можна було б і закруглитися, припинити пошуки, адже вже місяць пройшов, шукачі дуже втомилися. А дзуськи! При хорошій поставленій фантазії ще можна наплести зо три короби, бо якось підозріло, що купа народу гасала хащами, а результат нульовий. Так не піде! Треба знайти хоча б трупа, репутація того потребує, інакше трагізм вивітрюється.
На тіло натрапляють, скажімо, за шістдесят кілометрів, при тому трупак свіжий, без явних ознак тління. Недалечко шатро, затухле вогнище, харчові об'їдки. І що особливо, одіж обідрана в лахміття, але сліди-подряпини на шкірі не належать місцевим звірам. Ну чи не містика! Чистої води надприродність…
Існує ще один варіант - залишити пропажу живою. Тут взагалі безмежа для імпровізації. Генерувати вигадки можна цілодобово. Живий і неушкоджений нам не потрібний, бо треба буде згідно з драматургією, взявши за барки, спитати, де ти, падло, засмагало, поки ми натирали на ступнях мозолі. Тож, якщо він живий і не пошкоджений, слід позбавити його розсудку (здорового глузду). З дурня яка відповідальність… Надприродні загадкові сили таке з ним устругнули…
Таке може бути з кожним, мається на увазі нечленороздільне мукання та блимання очиськами.
Посібник словосполучень для особистого використання.
вийшов на маршрут, і більше його ніхто не бачив
безслідно зник
хорошої фізичної форми
знав стежки із закритими очима
не був новачком, не шукав пригод
до професії відносився з граничною відповідальністю
доскіпливий
методичний
професіонал
непередбачувана погода
дикі, неторкнуті куточки
крижаний жах, що холодить душу
величезна дика територія
дощовий ліс зі скелястими піками
потрясіння громадськості
невідома тривога
межі між реальністю і загадковістю стираються
лікарі до пуття не могли пояснити
не тільки дикі звірі, а й аномальні явища
спалахи температур
магнітні аномалії
дивні поведінки тварин
незрозумілі процеси
таємниці зникнення в самих віддалених куточках
люди схвильовані
в незвіданих місцях зникають туристи і рейнджери, залишаючи за собою питання, на які немає відповідей
зникають в глухих лісах і на крутих пагорбах
сліди обриваються в самих неочікуваних місцях
на пошуки затрачуються місяці, але безрезультатно
логічних пояснень немає
дивні, незрозумілі зникнення
ні слідів, ні підказок
дивна тенденція зникнень
випадки занадто часті, щоб бути випадковими
випадки зникнення мають загальні риси
люди буквально розчиняються в повітрі
Можна застосовувати інверсію.
Отже, мудрагелити можна нескінченно. Не те щоби лити водицю, навпаки, словесний пронос має бути очманілим, схожим на снігову лавину, що змітає все на своєму шляху. У нашому випадку, ховати під собою щонайменші ознаки та прояви здорового глузду.
Що може статися з людиною в лісі? Хижий звір нападе й загризе, можна спіткнутися і вламати ногу, а то й ненароком оступитися та зірватися в прірву. Все, що завгодно може статися… Зокрема, шишка чи гіляка довбоне в голову та проломить череп, по необізнаності можна скуштувати їстівних на вигляд грибочків та спровокувати хворобливу діарею - зі спущеними штанами далеко не просунешся. Словом, для хорошого пустомелі неосяжне тло для задоволення письменницького хворобливого потягу. Все ж, до нескінченності ліпити словесні конструкції собі дорожче, банальщина в повсякденні й так заїдає, а тут знову бла-бла-бла… Будь-що потрібні образи! І якомога химерніші, такі, щоб мурахи по спині галопом бігали.
Ага! ми ж забули за снігову людину - як можна бути такими йолопами! - ось винуватець переполоху! Нарешті легендарна істота стала в пригоді. Лісова людина, - це значить, сесквоч; той що блудить поміж скель - бігфут; одним словом, Єті… В кожній місцині своя назва, а от конфігурація схожа. Волохате здоровило (не менше трьох метрів), з виряченими очиськами з-під навислих густих брів, постійно наганяє жаху округою, ба більше, краде жінок. От все і стало на свої місця - туристів знаходять або мертвими, або взагалі не знаходять. Зазвичай загиблі є чоловічої статі, ну а жіночок або ж взагалі не знаходять, або ж відшукують у печерах на прив'язі з параноїдальними ознаками чи втратою глузду (не приведи боже співмешкати з такою горилою, тут і в мужика через пару годин зсув по фазі відбувся б).
Зачепимо й тайгові історії болотних краснописців. Тут взагалі треш (У музиці треш-метал буквально “бити, молотити”), так що молоти язиком можна зрання і до вечора.
Вся росіянськомовна аудітрахамудія двох видів - табірні втікачі та зниклі геологічні експедиції. За туристів мовчок, бо болотяні пейзажі не надто принаджують - хіба що псих віддасться добровільно на поталу комарам.
Щодо експедицій, то тут стандарт: висунулися, зникли, лишилися лише порожні намети. Звісно, опис природи мінімальний, адже затхлу трясовину та карликову рослинність можна описати одним словом - кошмар. Стосовно побігушників, тут роздолля, як то кажуть, що голіший, то мудріший.
Розкриваємо лейтмотив
В'язень, обов'язково непримітний, три, з хвостиком, років готує втечу. Що можна готувати скільки часу, одному богу відомо. На Колимі, у вічній мерзлоті, тунелі не прориєш, лижі не змайструєш, гужовий транспорт відсутній, тож лишається тільки описати, як даний арештант уважно за всім спостерігає та вивчає. Що вивчати серед трьох хилих сосен, мотків колючої проволоки та вартових на вежах? Ну добре, не будемо занадто прискіпливими…
Чомусь втечі відбуваються в холодну пору року. Дивно… Можливо, влітку відсутній драматизм побігеньок, тут тобі грибочків та ягідок під ногами вдосталь, рибка косяками, кора їстівна. Але ж Діду Морозу начхати на театральну драматургію, у мінус сорок нормально не попісяєш - землі дістаються льодяники, за довготривалу нагальну потребу і говорити не доводиться - щастя, коли нема запору. До всього, треба зазначити, харчування в таборах було сплановано так, щоби в'язень мав сили лише дістатися ближньої соснини та спиляти її. Які там думки про побігеньки, тут би барака дістатися та кимарнути. Але то таке… міфів вимагає сіре остогидле сьогодення, тож чухаємо далі.
Певний запас харчів (сухарів), сякої-такої одежинки тишком-нишком можна дістати. Коле-ріжучих предметів серед босоти греблю гати. Лишається одне, дочекатися хуртовини й дати драла з лісоповалу.
Такий розклад заздалегідь надто натягнутий, не дуже правдоподібний, навіть безголовий відчайдуха не рипнеться в тайгу із заточкою. Тим паче не відаєш в яку сторону перти. Потрібен компас. Хтось скаже, ніби на зоні все можна дістати. Але компас!... Він же одразу виконає свою функцію, мається на увазі, щодо спрямування намірів. Так не піде… А що коли мужик заздалегідь готувався до ув'язнення і при арешті вчасно заторпедувався компасом, щоб коли трапиться нагода чкурнути з місць не надто віддалених. Ну, зараз у продажі безліч мініатюрних дитячих цяцьок, а от у сорокових армійські компаси були чималенькими. Ну, хто зна, можливо дядько був огрядний… Хай там що, пряма кишка безнапасно здійснила свою функцію, і побігушник, оповитий морозними випарами, шурує у тріскучий мороз у потрібному напрямкові.
Двісті миль наліво, триста миль направо суцільна пустота. Одні голодні вовчі зграї шастають та злющі ведмедики-шатуни шниряють округою. Тут із заточеною об цеглину ложкою навіть суїцид не встигнеш здійснити. Але наш герой (а він обов'язково руський, адже нацменшини на расєє суще лайно, не здатне навіть перднути) навчився бути тінню, що зливається з ландшафтом, у скрутну хвилину він може стати частиною бурелому чи скелі. Дійсно, цвілих сухарів надовго не вистачить, а на ягелеві та корінчиках не розжирієш, тож через парку тижнів на обтягнутий блідою шкірою скелет не спокуситься навіть гризлі-людожер. Побачивши виснаженого ханурика навіть у сіромах не спрацює кровожерливий рефлекс поїдання.
Погодимося з тим, що втікачу вдалося заплутати сліди, відірватися від гонитви та ще й показати по парі дуль різним там хижакам. Але ж куди б ти не простував, рано чи пізно натрапиш на цивільних. Або зіткнешся лоб в лоб, або запримітять здаля. Це теперички люд став трішки благородний, а за більшовизму він був заляканий енкеведистами до гикавки - куди не плюнь, як не сексот, то “добровільний” таємний інформатор. Отож тебе якщо не самі скрутять, то стовідсотково дзенькнуть куди треба. Хоть круть-верть, хоть верть-круть…
Припустимо, збіглий зумів по-пластунськи пропетляти лісовими хащами й дістатися наміченої цілі. Треба вияснити, чого він добивався. Ну, драпануть, це пів справи, а далі що? Потрібно легалізуватися, дістати потрібні документи, одіж, гроші. До сім'ї, до рідних, не сунешся, там уже чекають лягаві. Куди ж податися?.. Попроситися на прожиття до аборигенів-чукчів все одно що власноручно підписатися під смертним вироком, адже руцькі потвори віками вибивали цей північний народ - тисячу відсотків увіковічать у вічній мерзлоті. Куди не плюнь, для руцькаво чєловєка кранти… Треба повертати голоблі на Китай, в расєюшкє житійо-битійо неможливе. Але там своєї наволочі та непотребу достобіса. Дилема…
Постфактум
Паразитизм повсюдний. Музика, кіноіндустрія… Яку сферу людської діяльності не візьми, скрізь підробки, плагіат, дармоїдство. На підході штучний інтелект, людство деградує, втрачаючи розумові здібності, вірус отупіння розширює свої межі.
Гайда - беремо в руки перо та приєднуємося до сонмища борзописців!
