Більшість книжок Макса Кідрука я купувала одразу ж, щойно оголошували передпродаж, його нові романи я брала першими, щойно поверталася з навчання закордоном, і саме цього автора у перекладі та на полицях іноземних книгарень я дуже хочу побачити. І це ще я промовчала (ні) про екранізації.
Почалося для мене усе восени 2015 року, коли я застала розмову сусідки по гуртожитку з її старшою сестрою, у якій вони дуже активно й захоплено обговорювали новий реліз якогось сучасного автора з Рівного. “Вау, сучасна українська наукова фантастика, оце так” подумала я собі й забула. Поки Ліля мені не подарувала на Новий рік одну з його книжок. Тоді я протягом двох тижнів зимових канікул прочитала усі книжки Макса Кідрука, до яких змогла дотягнутися. А через півроку цього автора у моєму оточенні читали всі: батьки, сестри, друзі, випадкові знайомі знайомих.
Дисклеймер: для мене усе почалося з “Бота”, але не він став моїм наулюбленішим романом. Однак читала я, зізнаюся, не все.
Нижче подам перелік виданих робіт Макса Кідрука, які я сама читала, у порядку зростання мого щирого захоплення і бажання іноді бігати по вулиці і волати, щоб це прочитали ВСІ.
Honorable mention:
“Жорстоке небо”
Класний роман, який, втім, не впенена, що буду перечитувати.
З небом усе чудово, у його жорстокості також не доводиться сумніватися. Однак ті, хто під цим небом (та іноді у ньому) живуть.... Більшість подій, окрім вступного епізоду страшних співпадінь, які призводять до не менш жахливих наслідків, особисто мене не зацікавили. Однак без сумнівів на автора можна покластися: де мені не сподобається, як поводяться люди, я все одно отримаю чудову “технічну” складову і до деталей точно розписані процеси, про які я й гадки не мала.
Додаткове зауваження від мене: пристібайтеся у літаках, коли вас про це просять. Навіть якщо просто летите з роботи додому. А ще - Коломийки Скрябіна усе роблять кращим.
“Доки світло не згасне назавжди”
Коли вийшла друком “Доки світло не згасло назавжди” я вже звикла до того, що назви романів Кідрука стають довшими, а самі книги - кращими. З першим у мене проблем не було. З другим - ну, у випадку “Доки світло…” це зіграло зі мною трошки негодящий жарт, бо я чула про цю історію на рівні ідеї - здається, Макс розповідав про неї на презентації однієї з попередніх книжок, і мала завищені очікування.
Безумовно, порівняно з “Жорстоким небом” соціальна складова прописана набагато потужніше, особисто мене вона переконала. Втім, лишаються деякі моменти… Особливо з фіналом. Спойлерити не буду - вам видніше :)
“Не озирайся і мовчи”
Мені, як читачці, “Не озирайся і мовчи” здається значно кращим за попередні згадані романи. Втім, для мене він не став особливим настільки, щоб поставити його поряд з тими роботами, які я згадуватиму наступними.
Болюча й реалістична історія, найболючіше й найреалістичніше у якій - бажання дітей втекти від реального світу, навіть якщо ця втеча відбувається через зустріч чогось дійсно моторошного.
От блін, може я помиляюся, не винісши цю книжку вище у списку вподобань? Я читала її давно, але читала із задоволенням.
“Бот 2: Ґуаякільський парадокс”
От у “Володарі перснів” моя улюблена частина - друга. І в “Шреку”. А в “Боті” ні.
(Третя автоматично не може бути найбільш улюбленою або найменш улюбленою, бо вона так і не вийшла. Ну та вже що поробиш)
Нарешті, моє улюблене
5
“Зазирни у мої сни”
Я готова ходити усюди й особисто дискутувати з людьми, які називають цей роман Кідрука слабшим за інші. Коли я вперше потрапила на зустріч з ним (літо 2016 чи 2017, фестиваль Бандерштат), хтось з присутніх коментував, що от є творчість Кідрука до “Зазирни у мої сни” і після.
Я, любі мої, обурена. Роман “Зазирни у мої сни” вдалий з точки зору історії, розмірений у темпі, реалістичний, коли йдеться про людські стосунки і тримає правильний рівень напруги близько фіналу. Усе те, чому попередні книжки у мене поза топ-5, у “Снах” здаються мені саме такими, як треба.
До речі, “Зазирни у мої сни” - перший роман Кідрука, який я застала в процесі виходу. Анонс, кіно-трейлер (це так тоді називалося?), презентація, автографи - також серед причин, чому ця книга для мене особлива.
4
“Бот: Атакамська криза”
Як в моєму переліку обійтися без “Бота”? Здається, саме ця робота зацікавила велику аудиторію. І, чесно, абсолютно розумію, як і чому це відбулося. Складний і захопливий техно-трилер, у якому навіть для мене (я філологиня за освітою та станом душі) зрозуміло було пояснено принцип роботи нано-роботів і поняття макросів (серед інших нових і цікавих для мене штук).
Зважаючи, що читання - основна форма мого дозвілля, я до цього перечитала купу книжок різних жанрів і тематик, “Бот” усе одно був моїм першим романом про дослідників, які посеред пустелі стають здобиччю власних витворів. Ще й сучасна! українська! література!
3
“Де немає бога”
Після “Не озирайся і мовчи” та “Доки світло не згасне назавжди” я почала звикати до відчуття, що література Кідрука крута, дійсно об’єктивно крута, але для мене вона вже перестає бути настільки важливою, як раніше. А от і сюрприз! “Де немає бога”, мені здається, усі визнають однією з найпотужніших робіт автора. І тут буквально екземпляр для музею: усі сильні сторони Максового стилю тут сяють.
По-перше, описано кілька ліній, кожна з яких має глибину і, перш ніж з’явитися в книжці, була детально вивчена. Історія, по суті, сприяє тому, щоб і звести разом іноді полярні й протилежні теми, аби вони ще й виглядали разом органічно. До того ж, теми ці актуальні й поза світом роману, як-от скажімо історія з таємними грошима українки. Пам’ятаю, як на презентації Макс Кідрук навіть показував статтю, з якої дізнався найбільше про проблему, описану у цій сюжетній лінії. Солідно, чи не так?
По-друге, знову маємо реалістичність науково-технічної складової. До вже знайомої з “Жорсткого неба” теми авіакатастроф (теж надзвичайно точна й логічна оповідь тут) додається історія виживання у екстремальних умовах. Я можу тільки уявити, та й то, гадаю, лише приблизно, скільки зусиль вимагає детальне вивчення усіх аспектів: це погодні умови, це географічне розташування, це наявність ресурсів чи можливість їх здобути, емоційно-психологічна складова, попередній досвід персонажів, вплив їх сукупності на розвиток подій, час, необхідний на порятунок і можливі перешкоди - усе це є, є настільки, що не виникає жодних питань.
“Де немає бога” саме той роман Кідрука, який я раджу людям, з якими не знайома, чиїх вподобань не знаю, або з якими його творчість ще не обговорювала. Впевнена, ви можете бути ким завгодно з будь-якими смаками, але “Де немає бога” ви визнаєте сильною роботою, читанням якої будете насолоджуватися.
2
“Твердиня”
За деякими аспектами “Твердиня” може, звісно, програти пізнішим, сильнішим романам. Але це мій список, тож “Твердиня”, моя улюблена і особлива, тут буде на почесному другому місці. Пам’ятаю, як прочитала її напередодні новорічних свят і півдня, ніби в трансі, загортала подарунки, слухаючи пісні з рекомендацій у кінці книжки.
З усіх книжок Кідрука (окрім ще наступної у списку, але про це згодом) “Твердиня” дала мені відчуття, за яке я люблю читання - захоплення, яке поглинає тебе і робить світ, описаний у творі, настільки важливим, що ти продовжуєш носити його з собою ще довго, навіть коли ця книжка вже завершена, а ти і досі не хочеш починати наступну. Майже усі романи, які я згадувала, так чи інакше це відчуття викликали, але не настільки сильне, порівняно з “Твердинею”.
А може мене насправді так зацікавив сеттінг. А може питання, хто ж насправді є злом у цій історії, відповідь на яке, доволі, правда, невизначена, з’явилася аж у кінці. Дивовижно. Обожнюю сюжетні повороти й відкриті фінали.
1
“Нові Темні Віки. Колонія”
Здивовані? Гадаю, ті, хто читав її, ні. А до тих, хто ще не читав її, у мене питання: “Як так?”.
“Колонія” заслуговує на окремий довгий і детальний текст - і я збираюся його написати. В моєму випадку це буде довгий і детальний текст, що складається з різноманітних компліментів - я вас попередила.
Перша фраза, якою я описую цю книжку - “Аж не віриться, що це написав той самий автор”. Ні, авторський стиль збережено, а сильні сторони, які я звикла бачити у романах Кідрука, усі на місці. Але незважаючи на те, що я і до “Колонії” вважала Макса одним з найкращих авторів, яких мені взагалі доводилося читати, а отже решту його книг я вважаю дуже крутими, “Колонія” перевершує їх усі.
Якщо коротко: я хочу, щоб “Колонію” читали всі. Щоб її переклали усіма мовами. Щоб по ній зняли якісний фільм.
Я хочу, щоб її прочитали особисто ви.
Головний приз, участь поза програмою, почесна номінація grand prix
Тревелоги: “Подорож на пуп землі”
Коли я вдруге їхала на навчання закордон, знаючи, що кілька місяців перебуватиму за тисячу кілометрів від дому, важливо було правильно обирати книги, які візьму з собою. І обравши тревелогію Кідрука я не помилилася. Думаю, китайці, які дивилися в метро, як я заливаюся реготом, читаючи “Подорож на пуп землі”, теж мій вибір оцінили.
Чесно, мрію бути як персонажі тревелогів Кідрука, коли виросту (не втрачаю надію, що я ще виросла недостатньо і завжди можна вирости ще).
“Мексиканські хроніки”, “Любов і піран’ї”, “Подорож на пуп землі”, “На Зеландію!” - на жаль, я читала їх не всі і вже минулого літа, наприклад, не могла придбати ті, яких не маю. Хоча це також ті книги, які б я рекомендувала усім і кожному.
Це круто, що вони про ті краї, куди звичайні подорожні потрапляють не часто, а отже якісних тревелогів або навіть тревел-блогів, присвячених подорожам туди ж, не так багато. Втім, особливим для мене є те, наскільки “Подорож на пуп землі” доводить: якщо хочеш подорожувати, ти можеш втрапити у халепу, якщо ти хочеш подорожувати цікаво і змістовно, ти точно у неї втрапиш, але ти зможеш з неї вибратися. І ця подорож, врешті решт, зробить тебе щасливим.
Висновок
Книги Макса Кідрука для мене особливі абсолютно всі. Я можу любити якісь менше, доки обожнюю інші, але я кожну з них хвалитиму й рекомендуватиму усім. Найліпше у цьому те, що помилитися неможливо: я знаю особисто людей, які серед улюблених романів Кідрука називають ті, які я особисто оце щойно винесла поза топ-5. Тож яким би не був читач, серед доробку цього автора кожен знайде щось своє, так само особливе, для мене “Твердиня”, або вражаюче, як для мене “Колонія”.
Мінусів у читанні книг Кідрука нема. Крім одного: другу частину “Нових темних віків” ще чекати й чекати. З іншого боку, коли вона вийде, я, певно, встигну підзабути “Колонію” і доведеться спершу її перечитати. Чудова новина!
