«…а то відправлю тебе до володаря Яньлво!» - погроза, що у тайванській маньхві «Путівка в Потойбіччя» сприймається буквально. Як вказує авторка Йовдзи у післямові, «Путівка до володаря Ями» - прийом бойових мистецтв такий потужний, що дійсно може таки відправити супротивника на той світ. Метафоричний візит у край духів, що означає невтішний програш у бійці, надихнув її на історію, де і володар Потойбіччя є, і відвідати його можна за допомогою справжньої тобі перепустки.
Володар Яньлво - реальний (в контексті міфології, релігії, східної картини світу) персонаж, який керує загробним життям. Також відомий як Яма або Ямараджа, він втілює справедливість, адже судить душі померлих, назначає покарання, впливає на переродження. І от він, чесний і надійний керівник Потойбіччя (те ще бюрократичне пекло), одного разу зникає. Підлеглі в паніці! Якщо нікому вершити суд і вирішувати долю душ, які не припиняють прибувати зі світу живих, столиці Потойбіччя Фенду не уникнути справжньої демографічної (кхм) кризи.
І хоча Потойбіччя, наближене у маньхві до прозаїчності людського соціуму (тут тобі і ККД, і звіти, і бонуси, і всякі інші важливі проштамповані бамажки), справжня чортівня (даруйте за релігійний еклектизм) відбувається у світі живих. Саме туди - у острівну державу сходу, місце дивних з‘яв - вирушають помічники Яньлво, аби знайти володаря й повернути його додому.
«Путівка в Потойбіччя» - надзвичайно дотепна маньхва, яка примудряється і розсмішити, і спантеличити, і налякати, і навчити… Помічники володаря стикаються з людьми, а ті, натомість, з власними діями та їх наслідками. Найменш шокованим, правда, здається магічний лис, який не просто уміє говорити, а й однаково не стримується у висловах стосовно людей та духів.
Короткий опис дещо нагадує байку, яка починається «Зустрілися якось у барі…», а закінчується «…дитина у масці, пані, яка кулаком може пробити стіну, срібний лис і живий (не увесь час, правда) хлопчина, який ніколи не бажав дару ясновидіння». А що там далі у тій байці? Ну, може пошуки володаря Яньлво. Може, викриття давнього злочину… може, сповнені любові до нещасної матері душі немовлят… може, школярики, які навіть службовця Потойбіччя умудрилися схарити. А може і ні, може, там щось зовсім інше - дізнаєтеся хіба, якщо прочитаєте. Коли прочитаєте.
Маньхва навдивовижу легко поєднує знайомий читачам побут і тисячолітні вірування Азії. Міфічні істоти й чарівні атрибути - невід’ємна частина картини світу не лише тайванців, але й інших народів сходу (володар Яньлво бо старший за деякі цивілізації, звісно він панує у Потойбіччі багатьох релігій!) - мають функцію, близьку до звичайного людського життя. Стають інструментом історії поширені на сході ритуали як спалення дарів душам померлих, складання ритуальних грошей, захист за допомогою амулетів - вони, до речі, також безпосередньо впливають на обставини у Потойбіччі. Відтак нема потреби спершу здобувати ступінь магістра буддійських наук чи шукати східної мудрості, аби прочитати цю історію із задоволенням.
Перший том «Путівки в Потойбіччя» в українському перекладі вже доступний читачам, другий - уже завершено авторкою, тож сподіваюся і його побачити на полицях наших книгарень.
