У селі Шейхкой (Şeyhköy) знаходяться руїни мечеті, яку історик Осман Акчокракли датував 1358р. Акчокракли застав мечеть вже в напівзруйнованому стані, але при ній все ще зберігалися купол і дверні прорізи, а головне - арабські написи над входом у мечеть.
Побудову у першому написі названо не мечеттю, а “дар-уль-хіффаз”, тобто “будинком хафізів” (хафізи це особи, які знають напамʼять Коран). Та й сам Акчокракли (очевидно, за словами місцевих жителів) теж називає цю споруду не просто мечеттю, а “текіє-джамі” — так у Криму називали мечеті за великих дервіських громад. Текіе-джамі відрізнялися від інших мечетей тим, що іноді після звичайних намазів у певні дні в них збиралися на свої особливі моління дервіші.
Надпис над головним входом повідомляв про те, що цю споруду зведено за правління золотоординського хана Бердібека на веління еміра Кутлуг-Тимура, сина Тулек-Тимура.
У реєстрах ХІХст споруда згадується як “мечеть Джума-Джамі”. Після депортації кримських татар мечеть Джума-Джамі в селі Шейхкой зірвали динамітом, така доля спіткала й багато інших культових памʼяток Криму. Частина міхрабу вціліла і його ми можемо побачити серед руїн мечеті.
На думку кандидата філологічних наук Нарімана Ремзійовича Абдульвапова, на початковому етапі поширення ісламу в Криму (XIII-XIV століття) Шейхкой з деякими сусідніми селами, становило один з “чотирьох вогнищ” (“ocaq”) мусульманських релігійно-духовних центрів Криму.
Перша документальна згадка села Шейхкой зустрічається у “Камеральному Описі Криму…” 1784 року. Населення села було виключно кримськотатарським. А з 1926р за переписами було 130 кримських татар, 6 німців та 3 росіяни. В селі діяла кримськотатарська школа.
Після депортації кримських татар у вересні 1944р в село прибули переселенці (212 сімей) з Київської, Ростовської і Тамбовської областей. 1948р село перейменували на Давидове. На початку 1950-х років була друга хвиля переселенців з різних областей України.
