***
Рання осінь пахне димом і холодними вітрами. Індустріальне місто мало що може запропонувати на літо, не кажучи за осінь коли я знову сюди потрапив. Тут є достатньо для життя, достатньо для простих роботяг. Місто кишить роботою, чим моє рідне не може похвалитися. Тепер я маю оленклюзів для простого студента кіповця. Притомний навіть гуртожиток, довоз на роботу від підприємства, обіди, і навіть не найгірші колеги, хоч і один все-таки занадто підозрілий. Занадто вимушено він поводиться, не стидаючись порушувати неписані правила тікаючи раніше з роботи, особливо що ще він залишив на вблагання долі гудіти тунельний сервопривід жахливо гріючи його нутрощі та корпус. Не зважаючи на схожі випадки, гудіння роботи сервопривідів було в дечому заспокійливим та обнадійливим, вірилося що все ще працює і буде працювати і на далі. Останні дні ми були в ударі, робота йшла ще нормально і ми встигали все робити доволі швидко в подальшому вбиваючи час до поки пазік не забере нас звідти назад до міста, але було зрозуміло що це тільки зараз і в на далі все може стати набагато гірше, не даючи нам подиху, заливаючи нас димом з формаліну та жахливими втратити в робочих запчастинах. Чи це справді те що я колись хотів? Точно ні. Чи поміняв би це зараз на щось інше, навряд чи. Чи мене все подобається? І принципі я задоволений на скільки можливо станом своїх справ. Тільки що не дає мені спокою своя самотність та потреба в людях, яку так важливо закривати та інші проблеми з створюють психози та нажаль їх немає кому слухати. І з цього всього залишається ходити само вечірнім парком, блукаючи в нескінченних доріжках цього великого лабіринту, поки їси свою їжу з сумнівною користю для організму. І ти губишся та знаходиш себе по цих темних дорогах, впізнаючи знайомі урни та дерева та забуваючи повороти. І ти ходиш бо роботи більше нічого в таких ситуаціях.
***
Не зважаючи на всі прояви самотності доля давала мені шанси проводи час добре, і я їх не гаяв. Останніми днями, кожен був як судний, де мене Господь особисто буде судити за всі мої гріхи, особливо за мої всі самовбивчі помисли та те що всіх задовбую якось хернею. Час вихідних тікав не залишаючи і сліду. Три шалені дні, три дні перед смертю, хоч і вона метафорична. Повні адреналіну в крові та болю в ногах. Це наповнювало життя сенсом, що не все марно, що я вартий всіх його дарів, які воно щедро роздає охочим боротися за них. Але воно дає свої дари лише тим хто зможе вижити в ці судні дні, чия душа та тіло достатньо сильні, щоб бігти марафон до пошт чи автостанцій, прощати привидів минулого в їхньому заточені, не мати страху перед невідомою ніччю та щоб жити це життя.
***
“Поділля”. Скільки всього в цій назві. Не диво що саме тут був цей магазин. Близько гуртожиток та жилі будівлі. Місце для тих хто не хотів далеко іти за продуктами чи чимось іншим. І через це під його стінами, під його тентами, за його столиками були різні люди, але які найчастіше там пили. Так і було зі мною також. Якось після роботи ми з моєю колегою вирішили що не погано було б випити пива. Взявши дві банки темного “Львівського” та пачку солонючих анчоусів в “Форі”, подумавши що просто так пити буде не культурно, пішли в пошуках кращого місця. Дорога та моє відчуття що там буде краще, привело нас до “Поділля”. Все там пройшло добре, пиво пішло добре разом з анчоусами, але від їхньої солі в мене ввечері був такий сушняк що начисто майже випив пляшку моршинської що купив.
З іншого що там сталося, було недавно. Не маючи паспорта, бо цнап ще не думає мені його повертати, друг взяв мені сидру та Кінг бріджа, тай ми пішли взяти бургери в місцеву забігайлівку, тай пішли до “Поділля”. З цікавого та дивного, ми прийшли на місце аварії, між гуртожитком і “Поділлям”, не знаю що саме сталося тут, але щось серйозне, але нам було байдуже, ми добре проводили вечір за бургерами. З цього всього ми говорили за дороги цього міста, в особливості що на мої спостереження що тут дороги дуже вузькі навіть по головних дорогах, тай добре, що багато місця для пішоходів. Це добре як є що робити в такому не великого місті. Як бургери закінчилися і сидр був мною випитий, змусив друга ще читати свою писанину, з того всього читання вже не було зрозуміло хто пив, а хто ні. З цього вечора залишилося одне, знайти хорошу закуску для Кінг бріджа.
***
Це індустріальне місто було на диво зеленим, багато насаджень, як то дерева, кущі та квіти, все це в літню пору добре грало не даючи померти. І так місто було хоч індустріальним, але як можливо зробленим для людей. Було зрозуміло що це все робилося за гроші основних гравців на ринку праці. І так тут уже є хоч щось, бо без цих вкладень були б тільки паршиві лавки та безхозні дерева в тому парку, в якому з гарними лавками та доглянутими деревами приємно буває почитати щось.
Тільки це все не закінчується в місті, а підприємство розповзається по районах, роблячи людям робочі місця, та вкладаючи в громади гроші для кращого благоустрою. Не було б місця де б не було руки підприємства, все тут в цьому малому індустріальному місті тримається на волі і прихильність її чинів. Все трималося на цьому, і я був частиною цього всього, навіть якщо це і мала частина моїх пригод в цьому дивному місті.
Єдине що міг зробити для цього міста, це працювати, купляти в кафешках шавуху, та поважати це місце, що воно мене прийняло в свою “сім'ю”, та дає блага для життя, як робота чи то магазини під гуртожитком, під якими так добре пити пиво.
