Радник Трампа з питань нацбезпеки Роберт ОʼБрайан написав величезну програмну статтю для Foreign Affairs. Це ключові тези цієї статті. Спойлер: там не все погано, але є багато питань до реалістичності та цілісності. Мої оцінки виділені окремо і переважно зібрано у кінці тексту.
Дисклеймер. Це — тези ОʼБраяна. Це не канонічна правда і не план дій. Це передвиборчий текст, який відповідає на страхи та сподівання еліт і виборців. В першу чергу орієнтований на тих, хто сумнівається і розмірковує, кого підтримати.
Важливе зауваження. ОʼБрайан вже обіймав посаду, яку нині посідає Джейк Салліван (2019 — 2021) і вже тоді демонстрував як він бачить зовнішню політику США. Але визначати її буде не тільки він, а ще Держсекретар і, звісно, сам Трамп, який дуже впливає на оперативні рішення.
Ключова думка статті винесена в її початок, де ОʼБраян цитує римлян з їх Si vis pacem, para bellum і похідною цитатою імператора Адріана: “Мир через силу — або мир через погрози”.
Світ зараз. ОʼБраян пише, що у порівнянні з початком 90-х міжнародне положення США сильно погіршилося. Тоді США були безумовним домінатором, а ті, хто не розділяв демократичних цінностей, — Китай, наприклад — були налаштовані як мінімум на економічну лібералізацію.
Зараз Китай все ще диктатура, але має потужну економіку і військову складову, погрожує Тайваню і Філіппінам, придушив протести у Гонконзі, веде кібервійну проти США, не поніс відповідальності за пандемію коронавірусу (так, оточення Трампа відстоює позицію, що Китай має заплатити за пандемію, — ред.). У Китаю тепер є відданий та корисний молодший партнер у Москві, а до їхньої антиамериканської осі доєднався Іран. Усі три диктатури стали більш сміливими через нерішучість адміністрації Байдена.
Критика Байдена, Обами та демократичного дискурсу. В статті взагалі дуже багато блискавок спрямовано на політику Обами та Байдена. Обаму автор звинувачує у підриві американської військової сили, а Байдена — у слабкій політиці, яка дозволила Москві напасти на Україну, а також призвела до “кризи на кордоні” і нової дестабілізації на Близькому Сході.
А ось Трамп молодець! Трамп — миротворець. ОʼБраян перераховує реальні та уявні успіхи Трампа часів першого строку: Авраамську угоду, яка нормалізувала відносини Ізраілю та ОАЕ, економічну нормалізацію між Косово та Сербією, виведення Катару з дипломатичної ізоляції, угоду з талібами (кєк). Це були миротворчі успіхи.
Але, на думку автора, були й успіхи завдяки рішучості: завдяки рішучій позиції США Росія не наважилася на подальше просування в Україні, Іран не нападав на Ізраїль, КНДР припинила випробування ядерної зброї (завдяки поєднанню дипломатії та тиску), і ІДІЛ було практично знищено (ну тут де молодець — там молодець, — ред).
Яким буде другий термін Трампа на посаді? Він буде спиратися “не на інтереси вашингтонського істеблішмента, а на власні інстинкти та традиційні американські принципи, які набагато глибші ніж глобалістичні доктрини останніх десятиліть”. Друзі Вашингтону будуть у більшість безпеці та більш самостійні, а вороги будуть знову боятися американської сили. І наступить мир.
Проте Трамп розуміє, що “Америка понад усе — це не Америка наодинці”. Він збирається зміцнювати відносини з традиційними та новими друзями США. Трамп збирається виправити недоліки “неоліберального інтернаціоналізму” (глобалізму), коли “вільна торгівля” існує тільки на словах.
Китай.
Трамп приборкає Китай силою, бо режим КПК не розуміє мови дипломатії та “гілок миру”. Китай хоче кинути виклик США у сфері їх технологічного домінування, краде інтелектуальну власність, веде нечесну торгівлю, засипає власних виробників субсидіями. Він прагне довести до банкрутства не тільки американських виробників, але й Південну Корею, Японію, Німеччину. Ця політика Китаю потребує жорсткої відсічі, бо Китай не скористався шансом повернутися до чесної торгівлі. Уряд Трампа введе 60% тариф на всі китайські товари, підвищені — на окремі категорії, а також введе додатковий експортний контроль за технологіями, на які китайці полюють.
ОʼБраян прямо пише, що Китай заслуговує те саме ставлення, що було до СРСР в часи Холодної війни. А країни, які відчувають загрозу від Китаю, — Філіппіни, Республіка Корея, Японія, Австралія, Індонезія, Вʼєтнам (з яким угоду про стратегічне партнерство уклав Байден, до речі, минулого року, — ред.) — мають стати основою для регіональної безпеки. Крім того, автор закликає Тайвань збільшити витрати на оборону, бо зараз країна витрачає лише 19 млрд доларів щороку (менше ніж 3% від трильйонного ВВП).
Близький Схід.
Тут знову у дестабілізації винна слабкість Байдена (і тут місцями редактор вимушений погодитися, — ред.). Байден прийшов на посаду, сповнений рішучості притиснути Саудівську Аравію за порушення прав людини та повернутися до політики перемовин з Іраном (з яким Обама уклав ядерну угоду), хоча Іран є ще більш масштабним порушником прав людини. У підсумку це призвело до віддалення КСА від США і зростання агресивності Ірану, який відчув власну безкарність. Він отримав гроші від нафти (експорт — 1,5 млн барелів на день) і почав серію війн в регіоні через власні проксі.
Головна ціль на Близькому Сході має бути дуже чіткою — протидіяти режиму в Ірані, який є головною загрозою в регіоні. Трамп збирається повернутися до близької співпраці з КСА, ОАЕ і Єгиптом, а також змусити Європу дотримуватися суворих санкцій щодо Ірану.
США мають підтримувати Ізраїль і допомогти знищити ХАМАС у секторі Газа, при цьому США не мають “диктувати” план довгострокового управління Газою. Крім того, Вашингтон не має тиснути на Ізраїль у питанні довгострокових перемовин з палестинцями. Головне — фокусуватися на Ірані.
Європа. Україна. Росія.
Втеча з Афганістану спонукала Путіна до нападу. Хоча адміністрація Трампа й уклала угоду про виведення військ США з Афганістану, вона б ніколи не допустила такої ганебної втечі, як в адміністрації Байдена (для Трампа добре, що ми вже не зможемо це перевірити, — ред.). І така ганебна втеча напевно додатково спонукала Путіна до нападу на Україну. А Байден запропонував Зеленському, як президенту Афганістану Ашрафу Гані, втекти з Києва. На щастя, Зеленський відмовився (це цитата ОʼБраяна, ага).
У Байдена немає плану. Хоча Україна отримала від США велику допомогу, адміністрація Байдена гальмувала відправлення тих видів зброї, які потрібні українцям для успіху. Наданих грошей з останнього пакету в 61 млрд достатньо для уникнення поразки України, але недостатньо для перемоги.
Європа виявилася не готовою. Війна Росії проти України відкрила ганебну правду, що європейські члени НАТО не готові до війни нового типу: коли інновації на кшталт ШІ поєднуються з низько технологічними, але дешевими дронами та снарядами.
Трамп хоче миру, але через тиск і силу. Він хоче перемовин, які припинять вбивства і забезпечують безпеку України. Тому летальна допомога Україні буде продовжуватися коштом європейського фінансування (як?), тиск на Росію буде посилюватися певною непередбачуваної політикою, а НАТО має розмістити більше сил у Польщі, щоб продемонструвати рішучість Москві.
Захист Європи з боку США залежить від того, наскільки Європа готова взяти на себе відповідальність за Україну (от настільки ми важливі для Трампа, гг, — ред.). Тому ЄС має відмовитись від бюрократичного протоколу і негайно прийняти Україну до Союзу. Це продемонструє Путіну, що Захід не поступиться Україною і дасть українцям надію на краще майбутнє.
Більше зброї.
Далі у статті йде величезний блок про те, як Обама і Байден руйнували потужність збройних сил США. І великий перерахунок скільки нових кораблів, літаків тощо США купить або побудує при Трампі. Плюс автор пише про посилення ядерної тріади. Також критикується зайва бюрократизація і повільні процеси при закупівлі зброї. Як приклад нормальної системи наводять Австралію. Але ми повернемося до політики.
Вороги та друзі.
Головне завдання: стримати нову вісь “Пекін — Москва — Тегеран”. Для цього США потрібні потужні союзники. І, хоча вороги Трампа говорять, що він руйнує старі альянси, він їх тільки зміцнить. (Ще раз, нагадую, це не думки редактора, це думки ОʼБраяна, — ред.). Трамп ніколи не виступав проти НАТО (виступав, — ред.) і ніколи не відкладав жодного розгортання сил НАТО. А його тиск на уряди НАТО, щоб змусити витрачати на оборону більше, тільки зробило альянс сильнішим.
Далі автор критикує адміністрацію Байдена за те, що вони через політичні мотиви відштовхують демократичних лідерів-консерваторів, які є союзниками США. Це він про Болсонару, Орбана, Нетаньяху, Дуду. Тут в усьому знову винні глобалісти та ліберали, які маскують критику консерваторів захистом демократії.
Критику цих демократичних лідерів Байден поєднує, на думку автора, з повною бездіяльністю по захисту прав людини в Китаї та в інших авторитарних режимах. І якщо арабські режими Близького Сходу стали більш демократичними та відкритими, то Іран і Китай — навпаки — стали більш репресивними. (Тут, на жаль, теж важко що заперечити, — ред.)
Тому США мають знову стати прикладом для світу, не мають соромитися американського підходу забезпечення безпеки (тут мається на увазі застосування сили чи погроза силою, — ред.). США зараз перебувають у кризі розділеності та невизначеності. Але обрання Трампа, як обрання Рейгана 1980 року, дасть можливість США відновити мир у світі через власну силу. А ресурси країни дозволять їй відновити національну міць і знову стати останньою надією людства на краще майбутнє.
Висновок від редактора.
Майже кожен американський президент асоціюється з певною зовнішньополітичною доктриною. Доктрина Буша. Доктрина Рейгана. Доктрина Ейзенхауера. Доктрина Обами. Кожна з доктрин мала свої особливості чи наріжні камені. Можливо, не завжди була цілісною чи послідовною, але певна логіка проглядалася. Трамп, як бачимо, так не думає. Про що ОʼБраян пише як про перевагу. Але скоріше прикриває непередбачуваність свого шефа.
Більша частина критики адміністрацій Байдена й Обами дуже гіперболізована й ігнорує контекст, в якому вони діяли. А більшість успіхів Трампа або сприймається некритично, або взагалі йому не належить. Наприклад, посилення НАТО. Росія, клята путінська Росія, зробила НАТО сильнішим. Вона і її напад на Україну, а також ворожа риторика змусила більше витрачати на оборону, привела в НАТО Швецію і Фінляндію, а не адміністрація Байдена чи Трампа.
Розділ про Китай викликає найменше питань. Політика щодо Китаю — це одна з тем, де Трамп був послідовним (що для нього не властиво) і де максимальний тиск відповідає довгостроковим інтересам України.
У розділі про Близький Схід ОʼБраян суперечить сам собі заради ідеологічних формул. Думаю, сам він це чудово розуміє, але “порядок денний” є порядок денний. Як Трамп збирається поєднувати активізацію співпраці з Єгиптом і КСА й одночасно підтримати Ізраїль “знищити ХАМАС у Газі”, коли останнє призведе до величезних цивільних жертв і викликає масу протестів у якраз Єгипті та КСА. Хіба що він розраховує, що до 20 січня 2025 історія в Газі якось заморозиться чи закінчиться, і можна буде зосередитись на Ірані і його інших проксі. Що було б непогано і для нас. Але подивимось.
Розділ про Україну та Європу доволі чітко вписується в логіку “у Європи достатньо грошей, щоб захищати себе, тому ми маємо примусити їх це робити”. Щодо практичних кроків допомоги Україні — суміш реалістичного й уявного. Чи має ця стаття розвіювати побоювання, що Трамп може почати поводити себе де-факто вороже до України? Ні. Бо якраз щодо Європи й України в нього ніколи не було чіткої позиції.
З негативу: багато тез або суперечать одна одній у площині практичної політики (особливо по Близькому Сході), або мають на меті просто прикрити суперечності в голові та поглядах самого Трампа.
З позитиву: чітка декларація того, що вісь “Китай — Росія — Іран” є головною загрозою для США і в голові Трампа Китай чітко повʼязаний з Іраном і Росією. Першопричина усіх проблем — комуністичний Китай — визначена правильно. Те, що Іран отримує гроші за нафту з Пекіну і політичну санкцію виступати агентом хаосу на Близькому Сході, а Росія виступає агентом хаосу в Європі, теж проговорено доволі чітко. Ця стаття не мітинг, де треба працювати з окремими аудиторіями. Вона — сигнал діловому і політичному істеблішменту. І сигнал для нас в цілому прийнятний. Але наскільки вони будуть відповідати реальній політиці — покаже час.
Підтримати автора донатом: 1. Patreon. 2. Monobank. 3. Приват.
