Сьогодні у нас невеличкий збірник цитат з книги «Дім для Дома». Але з бонусом.
Справа у тому, що ще в минулому році я планувала написати огляд на цю книгу, але у той період Вікторія Амеліна (авторка книги) загинула внаслідок поранень, які вона отримала під час російського ракетного удару по Краматорську (27 червня 2023 року). І я тоді вирішила не чіпати цю тему. Пройшов вже майже рік… Світла пам’ять Людині з великої букви.
Тому сьогодні в нас не огляд а збірник цитат, плюс моя особиста історія знайомства з цією книгою. Про це я давно вже хотіла розповісти, але все ніяк не знаходила підходящого моменту.
📖Цитати:
📚 Дивно, що почуття провини не пускає людину до храму релігії, що й заснована, здається, на цьому самому почутті.
📚 Незручно живим у могилу лізти.
📚 Народ усе може, усе виносить, усе приймає. Народ, як справжня любов. Треба лише правильно вчити.
📚 Лише за кілька років після описаних тут пасторальних часів іноді доводилося заздрити тривкості мертвих речей. З дня на день від них забирали людей і вони ставали посміховиськом. Жахливим було те несподіване сирітство, неужитковість покинутих крісел, ціпків, дрібничок. По правді, виглядало на те, що предмети змагаються з живими, що вони стійкіші від них, менш залежні від катастроф часу. Немов лише позбувшись власників, вони набирали сили й значення.
Переходимо до бонусу🎁. Як так сталося, що я вперше прочитала твір «Дім для Дома»? Люди, які вже давно слідкують за моїми дописами, можуть згадати, що колись я розповідала, як в часи мого навчання в Лисичанському педагогічному коледжі (спеціальність «Молодший редактор-коректор» або «Журналістика», як потім перейменували назву) до нас приїжджав Сергій Жадан з презентацією своєї дитячої книги. Так, ось… Він тоді приїжджав не один. А саме з Вікторією Амеліною. Перед цією зустріччю всю нашу групу ЗМУСИЛИ читати її книгу, щоб ми потім в неї взяли коментарі по темі книги. І так, ви вже здогадалися про яку саме йшла мова. Роман «Дім для Дома». Нікому з моєї групи на той момент вона не сподобалася. Тільки не кидайтеся капцями. Я зараз поясню чому так сталося. Звісно це буде погляд з мого боку.
😡По-перше, як вже вище зазначала, це було примусове читання. У кожного твору є свій підходящий час для сприймання. У цей період я взагалі уникала творів, де є згадка про війну, Радянський Союз тощо. Навіть, якщо це був не головний акцент. Цього мені в житті вистачало. На той момент побічна тема роману, яка інколи намагалася перекрити собою основну, просто не імпонувала мені.
😡Якщо чесно, було складно взагалі зрозуміти тему із-за причини номер два – у нас був дуже короткий термін для читання (день або два). Цей роман треба читати вдумливо, не поспішаючи, а не бігти очима, щоб зрозуміти основний сюжет.
Тобто, ви розумієте, що моє перше знайомство з цією книгою було «не дуже». А ще навколо бігали викладачі та казали «це шедевр і ти повинен боготворити авторку». Я не жартую. Так це і було. Тому в мене склалося не дуже гарне перше враження і про книгу, і про авторку. Але слава Богу про Вікторію Амеліну я нічого поганого не можу сказати. Наша зустріч пройшла нормально. Ми задавали потрібні питання, вона відповідала. Все.
Нібито на цьому і завершалася історія. Але тут є несподіване продовження. У минулому році, коли я вже вела UKR story, прийшла мені думка написати огляд роману «Дім для Дома» (чого його не випустила – писала на початку допису). Все що я пам’ятала на той момент це те, що головний герой – пес і всі думки подаються через нього із-за чого текст трошки важко читати. Тому вирішила перечитати. І знаєте… Моя думка змінилася про цей твір. Причому в позитивний бік. І один з нових плюсів – це цитати. Вони доволі влучні і актуальні. Не скажу, що це моя тепер улюблена книга, але зазначу, що у неї появилося набагато більше позитивних моментів (особисто в моєму розумінні). Не шедевр, але вартий уваги.
Матеріал підготовлений для телеграм каналу UKR story.
