Безкрайне небо. Ксенія так ще ніколи його не бачила . Її згода стати птахом-помічником була імпульсивна . Як би вона відмовилась , або довше думала ,Оріон міг відмітити свою пропозицію. Принаймні так здавалось Ксенії . Вона не жалкувала про свої дії. Так в неї хоча б є шанс знову побачити сім’ю.
Потроху Ксенія почала звикати до того що в неї є крила . Повітря обтікало їх і вона немов сковзила по ньому.
Помах і вона піднялась ще вище . Захват від почуттів вирвався з горла голосним карканням. Це дало змогу хоча б на мить відволіктись від того в якому становищі вона опинилась. Поки Ксенія летіла в голові роївся мурашник з думок.
“Скільки часу вже пройшло від її смерті ? Як Мак це пережив ? А діти? Хлопці то доросліші а от Лілія. Як там її маленька квіточка ?”
Перше місце яке вона вирішила перевірити то звичайно був дім. Ксенія не знала де вона опинилась але не відоме почуття немов як компас вело її . І скоро вона почала пізнавати пейзажі .
Ось вулиця по якій вони ходили, а ось парк в якому вона гуляла з дітьми. А ось і сам будинок . Наврядше хтось з Мурелів міг її пізнати в такому вигляді .
Тому Ксенія спочатку вирішила поспостерігати . Вона облетіла будинок по периметру і присіла на вікно . Вона чудово знала що це вікно їх з Маком спальні .
Він ще спав. Хоча вже було близько опівдня .
- Нічого не змінилось.
Вона дзьобом постукала в вікно. Мак не піднімаючи голови кинув у вікно подушку .
- Пішла геть. Дай поспати.
Ксенія не злякалась а тому продовжила сидіти на підвіконні і роздивлятись кімнату. Вона побачила пляшку на тумбочці біля ліжка.
- Схоже він знову почав пиячити.-Промайнуло в її голові.- Це так сумно.
Ксенії пригадались ті дні коли в них з Маком тільки все починалось. Він запросив її пожити в квартирі яку знімав разом з Глібом. Тоді він ще зустрічався з іншою. Ксенія навіть не думала заводити з ним стосунки. Але коли Мак розійшовся з Агатою. Так звали тодішню його дівчину . Він почав проявляти до неї інтерес .До її сприви. Навіть складно повіти, але хотів навчитись сам в’язати. Виходило в нього кепсько. Скільки б разів Ксенія йому не пояснювала. А те як він дізнався про її силу потребує взагалі окремої книги.
Саме в ті дні в них були найкращі відносини. Легкі і не вимушені. Що ж до потім? В усіх сім’ях є складнощі. Але стільки років їм вдавалось зберігати сім’ю.
Вона взмахнула крилами і полетіла на другий поверх. Облетіла будинок навкруги і присіла на підвіконня кімнати хлопців. Там був лише Ірис. Він сидів за столом
і писав щось у зошиті. Він не звернув уваги на пташку бо занадто зосередився на книзі. Тут у нього задзвонив телефон. Він аж підскочив на місці.
-О привіт брате. Як центр підготовки ? Вже розпакував речі ?
-Речі? Хтось з них переїхав ? Кар!- Ксенія активно застрибали по підвіконню. Ірис знову не звернув на неї уваги.Він встав і відійшов до дальньої стіни.
Вона присіла по ближче щоб краще чути .
- О це круто що перший вибрав місце. І сусід цікавий. Ну тоді вже точно не скоро повернешся. Ні він не дзвонив. І не писав . Ти ж знаешь Гіацинта . Дай йому час . І ти там , бережи себе .
Ірис зовсім не звернув на неї уваги . значить він не має магічних сил. Як би в ньому був хоча б натяк ,щось би да відбулося.Він у безпеці.
Опанувавши емоції ,вона вирішила подивитись, як там Айстра. Вона присіла на вікно кімнати але там нікого не було. Тоді вона полетіла до вікна кімнати з якої зробили теплицю.
Айстра була там. Причому не сама, з нею була Лілія. Вони вдвох доглядали за рослинами. І тут Лілія подивилась у вікно,побачила ворону . Вона начала посміхатись .
-Що трапилось люба ?
-Там ворона на вікні . Мені чомусь здалось що це мамина душа прилетіла мене провідати.
Ксенія переполошилась і почала стрибати по підвіконню.
-Вона така кумедна . Бабусю , я вийду поспостерігати за нею з вулиці.
-Добре , але близько не підходь. Це все таки дика пташка.
- Не хвилюйся.Вона мені не нашкодить.
Дівчинка вибігла на вулицю. Ворона вже сиділа на одній з гойдалок. Лілія сіла на сусідню і прискіпливо дивилась на пташку.
-Мама колись казала , що ви ворони , з’язкові між нашим світом і потойбічним.
Ворона трохи пострибала по гойдалці і ніби закивала голово.
-Кар!
-Я не розумію тебе пташко. Але якщо ти мене розумієшь . То передай мамі що я за нею дуже сумую.
Це так зворушило Ксенію що вона перелетіли дівчинці на руки. Вона посміхнулась і погладила пташку .
-Ти дуже дивна і дуже красива.
Лілія посміхнулась продовжуючи гладити ворону .Серце Ксеніїї калатало. Коли Лілія вийшла до неї ,це казало про те що, можливо вона успадкувала якусь частину її сил. Але вони ще не проявились. І можливо і не проявляться. Ксенія буде молитись за це . Щоб її маленька квітка лишалась у безпеці.
Ксенія змахнувши крилами полетіла . Тепер вона має знайти Гіацинта . Якщо сила і прокинулась активно в комусь. То це в ньому . Він найстарший з її нащадків. Знову ж таки вона розумом не знала куди летіти .Помах крил і вона вже в небі. Через декілька секунд їй стало важко летіти. Неначе повітря стало в’язким. Ксенія почала кружляти поки не знайшла той напрямок де зникають ці відчуття.Її невидимий внутрішній компас вів її невидимою стежкою. Ксенія не знала ,свідком якої сцени вона стане.
Майже всі студенти які мали заїхати в кампус , були тут і навіть почали відвідувати перші позакласні заняття. Гіацинт давно розпакував речі і обставив свою половину кімнати за смаком . Він навіть встиг знайти пристойні місця де можна поїсти. Все таки він не батько і готувати в нього не виходило. І от якраз був час обіду . Гіацинт прямував до кав’ярні щоб перекусити. Він був сам .Після всього того що відбувалося вдома в нього не було бажання заводити нових друзів , або з кимось зближуватись. Він зайшов у зал і зробив замовлення. Пообідавши він вийшов на двір попиваючи свій напій з одноразового стакана. І тут повз нього промайнула знайома фігура . Її білокуре волосся було зібрано в хвіст . Так що Гіацинт чітко зміг розгледіти її обличчя. Це точно була вона . Та дівчина з парку. Вона йшла з подругою.
-Гей ! Зачикай но ! Я тебе шукав тоді !
Дівчина продовжувала йти неначе нічого не трапилося. Неначе він звертався не до неї. Так що Гіацинт трохи почав сумніватись чи справді це вона . Але все ж таки вирішив її наздогнати.
-Хей ! Я до тебе звертаюсь .
Він підбіг до неї і притримав за зап’яток .
-Ти що собі дозволяєш ?
Дівчина підняла руку в яку вчіпився Гіацинт.
-Пробач, але я не знав я ще тебе зупинити. Це ж ти, вірно? Ти поцілувала тоді мене у парку.
- Я багато з ким цілувалась . Ти не виглядаєш якимось особливим.
-Ти назвала мене сумним цуценям.
-Ах точно. Тепер пригадую. Ще більш сумної мордашки я поки не бачила . І що ти хочеш? Ми з подругою поспішаємо .
Гіацинт був настільки схвильований зустріччю що навіть не звернув увагу на іншу дівчину , яка тихенько стояла поруч поки вони з’ясовували стосунки .Він винуватим поглядом подивився на неї.
-Вибач будь ласка.
- О тобто в неї ти просишь вибачення. А як же я ?
- Марена , не гарячкуй. Ти якась сьогодні дивніша ніж зазвичай.
-Значить тебе звати Марена ?
-Так , радий що дізнався ?
Її така незрозуміла реакція почала веселити Гіацинта .
-Так радий. А мене звати Гіацинт. Може обміняємось номерами? Щоб наступного разу не втрачатись.
- Ще чого! А продовжиш йти за мною я закричу.
Марена розвернулась і почала йти . А от подруга затрималась . Було видно що вона хоче щось зробити але не наважується.
-Ну ти йдеш ?
Марена втрачала терпіння і почала тупцяти ногою. Коли подружка її наздогнала , вони продовжили йти вдвох. Гіацинту лишалось тільки проводжати поглядом ту кого шукав. Потім він розвернувся і пішов в сторону корпуса де мала відбутися наступна пара. Через кілька кроків він помітив що якась дивна пташка неначе спостерігає за ним. Ворона летіла крадькома. І як тільки він обертався вона сідала на землю і починала клювати асфальт. Гіацинт потрусив головою прикривши очі . А коли він їх відкрив , нікого вже не було . Можливо то йому примарилось від стресу .
-Ворона це погано .. .
Дівчата пройшли пару десятків метрів. Тут Марена помітила чорну фігуру укутану серпанком. Вона не злякалась. Лишень сказала подрузі що” невдовзі її наздожене”. Як тільки вона підійшла до фігури та підняла її за шию і заговорила чоловічим голосом.
-Я що наказав тобі робити ?! А ти що робиш?
- Це все є план. - крехчучи і задихаючись ледве відповіла Марена. - Я ж не можу підійти і сказати “Давай дружити бо мені потрібно забрати твою силу, якщо вона в тебе є?”. Відпусти мене. Ти мене задушиш.
Фігура розжала руку і ноги Марени торкнулися землі.
-Дивись мені, він має прийти до мене сам.
- Да знаю я. Знаю . Я працюю над цим . Не заважай мені. І тоді все вийде.
Фігура кивнула і Марена пішла.
Гіацинт прийшов на лекцію майже останнім. І зайняв одне з вільних місць. Розклав приладдя і поклав голову на руки обличчям вниз. Він не бачив того , чи тієї хто сів поруч з ним . Почувся хлопок дверей і гучний голос лектора .
-Вітаю вас на позакласному курсі який вам згодом дуже знадобиться. Я радий що так багато студентів прагнуть вивчити таке чудо як “Реклама “ . Ось ви смієтесь. А це дійсно чудо. Бо якщо ви так полюбите рекламу як і я . То я навчу вас як продати навіть смерть.
Гіацинт відчув що біля нього присіли .
-Тут не зайнято ?
Голос був дівочим.
-Так , сідай будь-ласка .
Він підняв голову .Побачивши хто сів з ним поруч його обличчя набуло здивованого вигляду .
-Не може бути .
Гіацинт сказав це трошки голосніше ніж хотів.Чим і привернув увагу лектора.
-Хей , містере . Так ви ,на останній парті . Як вас звати.
-Гіацинт Мурелі .
-Містере Мурелі , може поділитесь з аудиторією що вас так збентежило .
Гіацинту довелось швидко викручуватися. І він схватився за останній вислів який почув.
- Мене просто здивував ваш вислів . “ Я навчу вас , як продати смерть” .
- Довго ж ви над цим міркували .
Аудиторією пронісся сміх.
-І що ж з цим висловом не так ?
- Я просто не розумію. Смерть- це горе , сльози і сум . Розбиті серця і душі людей які втратили родича , знайомого або коханого. Як можна це продавати?
- А ви не замислювались над тим що смерть,може бути лише переходом до іншого більш цікавого життя . А яким сферам пов’язаним зі смертю може знадобитись реклама?
-Ритуальне бюро?
- Правильно містере Мурелі. З вами не все втрачено. Можете сідати .
Гіацинт сів на своє місце. І нарешті зміг поспілкуватись з дівчиною яка підсіла до нього. Він написав їй записку і посунув поближче.
“ Ти ж подруга Марени ? Що ти тут робиш?
Дівчина взяла ручку і написала відповідь.
“ Так , ми бачились. Як і ти навчаюсь . Біля тебе було останнє вільне місце. Тому і сіла . “
“ Ясно, вибач якщо поставив в ніякову ситуацію”.
“ Нічого, Марена може бути ще тією стервою. Але вона не погана. Хочешь , можу дати її номер? “
“Хочу , але не певен що це гарна ідея . Ви не посваритесь, з її то характером ?Да і з чого така довіра, може я ман’як якийсь. “
Дівчина посміхнулась.
“ Тут скоріше вона схожа на ман’ячку . “
Наступною строчкою була добірка цифр з яких складався номер телефону . Письмова відповідь .
“Дякую “
“Немає поки за що “ .
“ А ти б не могла дати і свій номер. В нас спільна пара , може знадобитися коли небудь .”
Дівчина прискіпливо на нього подивилась. Було видно що вона вагається але з рештою сині чорнила вивели нову добірку цифр , які вже складали її номер.І підпис .
“ Меліса”
Так Гіацинт не тільки знайшов стару знайому ,а і завів нову. Ксенія спостерігала за ним через вікно. В її сина було нормальне життя юнака. Якого не стосується магія . Їй і стало легше.
Тепер лишалось перевірити Нарциса. Ксенія змахнувши крилами і полетіла . Вона перед смертю не надто багато займалась магією . І не намагалась вивчати щось , понад те що вже знає. Так що їй довелось просто віддатися тій силі яка вела її. Вела до останнього з дітей кого вона ще не встигла побачити.
Вона була не спинна. Ксенія не знала що буде робити якщо в Нарцисса не буде магічних сил . Розмірковуючи вона вирішила. Якщо і Нарцис виявиться безталанним , то вона просто почне шукати того хто її вбив. Буде переслідувати і капостити. Можливо їй колись вдасця його занапастити. Але що ще вона може у вигляді ворони . Але як вона його шукатиме? Оце вже питання. Можливо за голосом. Вона звернулась до власної підсвідомості . Голос неначе луною визернув звідти .Але її тот час пересіпнуло. Бо склалось відчуття що вона його знову чула . Але де ?
Вона продовжувала свій політ . І от знову схожі краєвиди. Молоді люди гуляють по вуличкам, сидять у парках. Ксенія все летіла і летіла , вона чекала доки ця невідома сила поверне її до сина . Тим часом містечко накрили сутінки. І ось воно. Той лагідний поштовх. Вона спустилась ближче до землі. Сіла на міцну гілку дерева . Недалеко від неї лунає гучно музика . Озирнувшись навкруги вона побачила двох хлопців які йшли вулицею ледве підтримуючи один одного. Ксенія тот час пізнала золотаві кучері сина.
-”Господи , не дай бог що він успадкував від батька не тільки колір волосся а ще й згубні звички .”
Вона продовжила за ним спостерігати.
Нарцисові не було зле . Він був скоріше втомлений . Лео спромігся витягувати його на танцпол кожні п’ять хвилин і причому з різною дівчиною. І жодного з їх імен він не пам’ятав. Час від часу йому вдавалась бачити Вероніку за барною стійкою , але не більше. Ще раз підійти до неї і поговорити так і не вийшло. Вони йшли не поспішаючи. До гуртожитку було ще пара сот метрів. Нарцис посадив Лео на лавочку , йому треба було перепочити. Він глибоко дихав . Не дивлячись на свою спортивну статуру Лео був важкуватий.
-Фух . Все. Наступного разу я не поведусь на твої, “я знаю скільки мені треба “.
Ще пару глибоких вдихів і Нарцис сам осів на землю втрачаючи свідомість. Ксенія стрімголов полетіла до нього. Як тільки вона наблизилась до сина , перед її очима все поплило. Вона наче падала в провалля. Що це ? Що відбувається ? На них напали ?Чи того…. Це схоже так діє його сила . Поки вона розмірковувала вже встигла винирнути в іншому місці. Нарцис теж був там.
Він поки що стояв на місці не розуміючи що відбувається . Був день замість ночі , і весна замість кінця літа Перед ним був поліцейський відділок . Нарцис безпомилково його впізнав. Семе в цьому відділку вони були з батьком.
-Що ? Що тут відбувається ?? Це не схоже на мої сни . Але й не реальність. Я був в універі . Можливо так зростає моя сила ?
Ксенія це все чула. Як істота, яка тепер була створена за допомогою магії, вона чітко відчувала все що відбувається. Вони потрапили у видіння. А джерелом його був ,її син Нарцис. І доки він не знайде те навіщо до нього прийшло це видіння, вони не зможуть вибратись. Вона облетіла площу перед відділком . Нічого незвичного не було видно. Нарцис теж по троху вийшов с заціпеніння. Пройшовся декілька кроків в різні сторони . Помітив якусь дивну ворону яка все літала навкруги неначе щось вишукуючи. Він не надав цьому ніякого значення. Ще декілька хвилин поблукавши площею він присів на сходи.
-Ну і що я маю зробити? Я ледве перестав боятись снів. А тепер ось , тримай , новий рівень .
Ксенія присіла поруч . Під її лапками зашурхотів папір. Вона приземлилась на газету , яка лежала поруч з її сином . Ксенія поклала крило на його коліно. Як клала руку коли була людиною. Нарцис подивився на неї.
-Схоже ти теж тут застряла , пташко. Ми з тобою схоже тут єдині живі істоти.
Він погладив пташку.Потім більш уважніше роздивився газету на якій сиділа ворона.
Ану , дозволь я гляну.
Він потягнув з під ворони газету. На першій шпальті була стаття.
“Прокляття спіткало сім’ю Мурелі . Вже друга смерть за рік .Цього разу родина втратила дочку . Дівчина поверталась зі школи і не дійшла до дому. Її знайшли мертвою у місцевому парку, без слідів боротьби . Тіло її було зневоднено хоча знайомі і друзі кажуть що поки вона була у школі , з нею все було добре. Додому вона йшла усміхненою і здоровою.”
Далі йшлося як вони співчувають рідні . Що можливо то якийсь ман’як на цілився на їхню родину .
-Що ? Що це ?
Нарцис відкинув газету .
-Це нісенітниця якась . Я тільки сьогодні дзвонив Ірису . В них все було добре . Це не може бути правдою.
“Сьогодні “, “сьогодні “.... Нарцис зачепився за це слово. Він знову підняв газету і подивився на дату. Дата була дивна. Порахувавши зрозумів . Ця газета була на пів року старша. Її ще не мало бути . Вона з майбутнього.
-Це ще не сталося. Я ще можу цьому завадити !!
Як тільки він вимовив ці слова , він знову неначе полетів у провалля. Ксенія майнула за ним. Тепер вона його не відпустить.
