Так боляче птахом сполоханим
музика б'ється всередині мене.
Крилами ранить нутрощі,
хоче звільнитись від тіла.
Я б її не тримала,
повір,
я б її відпустила,
щоб дзвеніла вона,
щоб нарешті розправила крила,
щоб вона покотилась луною за обрій
над світом зеленим...
Та і в передчутті
вже так важко без неї —
шалено...
І якщо я її відпущу,
чим заповнити бісову пустку?
Як тривогу приспати колючу,
що стигне у лоні?
Коли птах полетів,
мертва відстань без звуків холоне...
Я лиш прихисток птаху на час,
поки теплі долоні.
І у снах я чекаю на птаха,
визбирую пір'я у хустку.
Але він…
не вертається.
