Побачила я той “Тест Паркера для авторів фентезі ” і схопилась за голову. Мало того, що у автора тесту є якась проблема з рольовою грою ДнД (і не одна, бо питання про хітпойнти та претензії до файєрболу - це звідтіля, це претензія будь-якого гравця, у персонажа якого заліпили файерболом. Зненацька. А хітів не вистачило.) , він же й книжок фентезі і не читав, як глянути питання. Бо - дворфи та ельфи не Толкіном вигадані, а походять з фольклору. Воїтелька та діва у біді - теж. А scalemail — це цілком реальний різновид обладунків, один з варіантів легкої кольчуги, у якій ще скіфи ходили.
І отут постає питання: для чого кліше у творі? І чи так вони вже погані, якщо їх відсутність дає тест Паркера, який не знає про кольчугу і не розбирається у тому, про що питає?
А кліше задають жанр, обставини і героя, формуючи унікальний стиль кожного твору. Так, саме кліше! “Невинна героїня отримує своє кохання” — жанр любовний роман. “Герой-Вибраний рятує світ” - фентезі, НФ. Бо кожен письменник чи письменниця інтерпретує кліше на власний розсуд, героєм-Вибраним може бути і Келхус, і Гаррі Поттер, а порятунок ними світу діаметрально різний. Бо дворфи - це і Гімлі син Глоїна, шанований і дварфами, і ельфами, і людьми, і гобітами, з Володаря Перснів, і Сноррі Носокус, якого інші убивці обходять десятою дорогою, бо він добре неадекватний навіть за мірками дворфів Вархаммеру (ФБ, Старий Світ).
Звісно, кліше в невмілих руках роблять твір передбачуваним і нецікавим, але тут все залежить від авторів.
