Ігри на Dendy, через які хотілося розтрощити в друзки приставку та все навколишнє оточення

Вітаю. Майже всі 30-річні дядьки та жінки прекрасно пам’ятають ті лампові часи, коли годинами залипав за іграми на приставці. Коли був неймовірний розквіт 8-біт ігор. Але паралельно з найяскравішими спогадами завжди йдуть і не дуже… Ох, як згадаю я години проведені задля порятунку принцеси в грі про сантехніка Маріо… або постійні складнощі в проходженні однієї з частин Пригоди Черепашок-ніндзя…

Найбільшим страхом були моменти, коли під час гри телевізор несподівано затухав. Очікування від слів батька чи матері про спалений кінескоп виглядали як вирок з подальшою забороною грати на приставці місяць (це зараз всі ми вже прекрасно розуміємо, що спалити кінескоп простою грою навряд би вдалося).

Це зараз все на “ізі”.. Ігри не надто складні, є автозбереження та можливість в будь-який момент продовжити далі грати. В ті часи подібного не було. Якщо програв тричі (чи 5 разів, в кожної гри ліміт спроб відрізнявся), то ніяких шансів на продовження — починай спочатку. І це я ще не згадую того факту, що при запуску гри ти завжди зобов’язаний починати все спочатку. Так, в ті часи було настільки хардкорно… особливо це стосується ігор де десятки, сотні різних рівнів і для їх проходження ніяких годин не вистачить.

Але це ще не все! Насправді ж, найбільше нервів та сил відбирали самі ігри, в яких розробники явно не знали про поняття складності і ліпили настільки складнопрохідні рівні, які вдавалося проходили лише за допомогою механічного вивчення самого алгоритму. Іншими совами, були випадки, що якась кімната (особисто я так називав рівні в ті часи) настільки складна, що для її проходження витрачав море часу та створював на аркушах плани проходження — поаплодуй, якщо робив так само!

Так ось, я зібрав кілька ігор, які виводили мене із себе тисячі.. ні мільйон разів. Складність сучасних ігор ні на краплинку не не бентежать мене порівнюючи з цими “over” складними легендами.

Контра Форс / Contra Force

Всі прекрасно пам’ятають цю легендарну серію. Але саме Контра Форс стала для мене настільки складною в плані проходження, що я навіть зараз при напруженні пам’яті не здатний згадати, чим саме ця частина закінчилася. Але.. одночасно з такими стресовими спогадами, я до сих пір вважаю цю частину найцікавішою. Зокрема це пов’язане з тим самим мужиком з базукою, якого любив вибирати (в нього після модифікації керовані ракети появлялися, і проходити рівні було не настільки складно).

МегаМен / MegaMan

Цей хлопчина в дивному блакитному костюмі бігає та стріляє яйцями (ну погодьтеся, його патрони схожі на яйця). Одна з найбільш складних ігор на моїй пам’яті. Якщо рівні назвати більш-менш нормальними я можу, то боси — це просто “атас”… Я як згадаю, скільки часу втрачав, щоб пройти того чи іншого боса, то голова кипить.

А коли доходив до найбільш складних, то проходити їх вдавалося виключно методом запам’ятовування алгоритму дій боса з подальшим підлаштовуванням своєї гри під нього.

Острів пригод / Adventure Island

Обожнюю цю милу та яскраву гру… до моменту доки не перейшов на 4 карту (хто грав, розуміє, про що я). Це гра, яка вбила мільйони моїх нервів та часу. Пупсік (ми так в дитинстві називали цю гру через милого героя, за якого грали) представляє собою надскладну гру, де треба використовувати великий арсенал додаткових особливостей (пам’ятаєте дракончиків, молотки, бумеранги, скейт і так далі). Наприклад, якщо на рівень з лавою в тебе нема дракончика, який здатний ходити по лаві, а є зелений (лісовий) дракончик чи плаваючий, то будь готовим страждати до останнього свого життя.

Танчики / Battle City

Я не міг не згадати цю легенду! Сотні різноманітних рівнів, биті джойстики та постійні конфлікти з другим гравцем, коли в черговий аз штаб знищили боти. Це в плані розробки, найпростіша гра, але в плані проходження - Танчики в мене завжди асоціювалися з катуванням. По-перше, через неймовірну кількість рівнів, пройти гру було практично неможливо за той час, який дозволявся батьками. По-друге, якщо граєте з напарником (другий джойстик), то важливо не забути запустити гру так, щоб випущені снаряди вас не вбивали (але були і модифікації, де це вже було вшито і не треба було вибирати особливий режим), інакше згодом гра переросте в бійку між собою, хахаха, в мене таке часто було. І останнє, надзвичайно складні рівні в плані побудови. Коли твій штаб може обстріпуватися із-за річки,а щоб вбити бота треба об’їхати чи не пів карти.

Черепашки Ніндзя 3: Манхетен / Teenage Mutant Ninja Turtles 3: The Manhattan Project

Я грав в усі частини Черепашок Ніндзя. Але ні одна частина не зрівняється з Третьою, яка має додаткову назва “Операція Мантетен”. Дуже складна гра, чи не з першого рівня. Боти ускладняються в геометричній прогресії, і це я ще босів не згадую. Але завжди було класно грати в цю гру з другом (тут така ж проблема, як і з танчиками — якщо вибереш не той режим, то під час бійки з ботами, можеш випадково нанести шкоди товаришу). Особливо мене напрягав рівень на мосту та рівень серфінг. Витрачав дуже багато часу та сил для того, щоб зрозуміти як правильно діяти та грати.

Бойові жаби та Подвійний Дракон / Battletoads and Double Dragon

А тепер подивимося на безперечного лідера за кількістю поламаних джойстиків та потрачених нервів. Бойові жаби та Подвійний Дракон — без всіляких конкурентів займає місце найскладнішої гри, в яку я колись грав (це саме та частина, де перший рівень починається десь в космосі на кораблі). Надзвичайно складні рівні, які неможливо пройти без десятків спроб, буквально знущалися над моєю нервовою системою. Особливо ненавидів я рівні — польоти на скутерах, рівень зі змією та перегони з якимось незрозумілим шаром енергії, який миттєво вбиває тебе, якщо наздожене.

А в які ігри ви грали в дитинстві на приставках? І чи є ігри, які були такими складними, що ви витрачали море нервів та часу, щоб їх пройти?