Вітаю, кілька днів тому я завершив читання неймовірної та захопливої дилогії від української авторки Ірини Грабовської “Леобург”. Я до сих пір під позитивними враженнями та думками.
Хоч зараз Україна переживає найскладніші в своїй історії часи, не варто заперечувати про масштабний вибух в світі культури. Українці почали слухати, дивитися, читати своє. Десятки тисяч українських творців змогли знайти власного слухача, читача і так далі. І це радує!
Українська музика за якістю не поступається західній. Література також не пасе задніх та періодично вибухає неймовірними історіями. Серед останніх є захоплива історія про місто винахідників та бунтівників Леобург.
Дилогія “Леобург” складається з “Останньої обителі бунтарства” та “Останньої війни імперій”. Обидві частини надзвичайно різні. Перша книга — це непоганий детектив, який дозволяє познайомитися зі світом парових технологій, унікальними людьми та концепціями власного існування. Друга частина — це суцільний динамічний концентрат глобальних подій (в тому числі й військового характеру), що змінюють альтернативну реальність.
Авторці вдалося створити живий світ, який не розвалюється від кількох провокативних питань. Світ Леобурга насичений власними правилами, за межі яких ніхто та ніщо не виходить. Втримуючи баланс та не виходячи за рамки дозволеного, пані Ірина Грабовська пропонує читачам дещо дивовижне, щось що можна порівнювати із найсильнішими роботами цього жанру в світі…
Коротко опишу сюжет кожної з частин
“Остання обитель бунтарснтва”
Данило отримує у спадок від дядька величезний маєток в Романівці (Житомирська область). Щоб не було нудно, він вирішив із собою взяти друга Федь. Він знайомиться із гувернанткою Джекі, яка приглядала за маєтком. В молодих людей безліч різноманітних ідей щодо подальшого майбутнього. Але все змінюється, коли Данило в кабінеті дядечка знаходить загадковий портал до іншого світу. Хлопець вважає, що його родич, якого вже пів року ніхто не бачив, знаходиться в іншому світі. Він наважився переступити через портал.
Юнак знайомиться з Леобургом! Містом винахідників, де кожний має право на свої проєкти та експерименти. Його приймають за Едварда Яблонського, який свого часу після експерименту із паромобілем безслідно зник. Щоб не викликати зайвого шуму, головний герой вирішує підіграти. Він не міг уявити, що з часом перебування в цьому дивовижному світі, його серце прикипить до Леобурга.
“Остання війна імперій”
Після розкриття страшної правди про альтернативні світи та тоталітарні замашки влади міста почалась справжня революція. Вигнанці змогли скоординувати власні дії з простими жителями міста, почали відкрите протистояння владі одного із отців-фундаторів.
Данило (Едвард) опиняється в самому центрі подій, які остаточно змінять не лише місто, але й світ. Йому прийдеться поставити на карту не лише власне життя, але й друзів та близьких.
За кордонами міста гігантські імперії з шаленими темпами нарощують свою могутність. Якщо не знайти правильне рішення, то світова війна сколихне планету. Данило, Федя та Джекі об’єднують власні зусилля із народом непокореного міста Леобург, щоб не допустити трагедії.
Персонажі історії
В дилогії достатньо багато цікавих персонажів, особливо в першій частині, під час знайомства із альтернативним світом. Найбільш складно було зорієнтуватися із сімейством Яблонських.
Данило (Едвард) — протагоніст історії. Авторка змогла зробити з нього живу особистість з цікавим бекграундом. Коли він потрапляє до Леобургу, то швидко адаптується до умов. Швидко вивчає загальні правила існування цього світу, та уміло грав роль місцевого аристократа та винахідника. напочатку Данило здавався надто ізольованим персонажем, який бажає самотності. Але зі знайомством із Агнесою, Тео та іншими “родичами”, персонаж Данила почав значно поглиблюватися, ставати багатогранним.
Найбільше мені подобалися моменти із Тео (старший брат Едварда-Данила). Напочатку історії їхні стосунки виглядали, як пошарпана собака, яка ледь жива. Але з часом вони почали розуміти одне одного, допомагати.
Ближче до завершення історії, Данило виглядав, як цілісна особистість, готова твердим кроком йти на зустріч майбутньому.
Федя — найбільш нестабільний в плані розвитку персонаж. В першій частині, його представили, як самозакоханого хлопця, такого собі сила столиці, розбалуваного і егоїстичного. Але зі знайомством з Джекі, а потім після потрапляння до Леобургу, Федя почав змінюватися.
Він почав більше цінити друзів, вперше відчув справжнє кохання (а не зацікавленість, як раніше).
Однак, протягом всієї історії, мене дуже сильно бісили моменти з цим персонажем. Його нестабільної поведінкою та різкими перепадами “від хлопця, готового в соло знищити ворожий дирижабль” до “хлопця, який не здатний втриматися від спокуси”.
В першій частини дилогії, його характер хоч наповнений негативними рисами, здавався більш цілісним та органічним. В другій частині, авторка кидала його із однієї крайності в іншу, що місцями викликало нерозуміння (чого варті його думки про необхідність повернення назад до свого світу, що виникали в голові в будь-який момент).
Джекі (Женя) — надзвичайно цікавий персонаж, який має лінійний сюжетний розвиток. Це дівчина, яка напочатку боялась виходити до протестувальників та ховалась за спиною Феді, але в кінці історії — остання надія на відродження Леобурга, представник міста на світовій арені та саме серце революції.
ЇЇ проблематика мені подобалась найбільше. Дівчина, яка завжди уникала відповідальності, вимушена стати лідером революціонерів, а згодом і армії Леобурга.
Від суцільної зацикленості на власному житті, вона переступає через себе. Починає усвідомлювати цінність зв’язків з іншими, і, найголовніше, починає розуміти, що прожити в будь-якому світі в самотності неможливо.
Тео — мій особистий фаворит та персонаж, який найбільше трансформувався з початку історії. В першій частині, це самозакоханий, егоїстичний аристократ, якому начхати на всіх. Він ігнорує власних родичів, готовий пожертвувати всім заради власної вигоди. Лицемірний покидьок, який без вагань пустить куль в лоба брату, якщо цього вимагатиме ситуація.
Але після конфлікту з батьком, цей персонаж почав суттєво розвиватися. особливо цікаво було спостерігати за зміною стосунків Теодора із братом Едвардом.
В другій частині історії, цей персонаж розкривається ще краще. Він став не тільки одним із ключових лідерів революції, але й почав щиро боротися за майбутнє інших. Ризикував життям задля міста, яке віднедавна кидав в лапи тиранії та диктатури. В цілому, мій улюблений персонаж, за яким найцікавіше спостерігати.
Окремо ще хотілося б виділити персонажку Лейлу. Ой, як же в мене підгорало від цієї дівчини. Напевне, жодний персонаж дилогії не викликав в мене такого широкого спектру емоцій — від жалості до відвертої ненависті. Лейлу можна охарактеризувати, як хаотичний неконтрольований шторм. Хоча під кінець історії, коли вона усвідомила для себе цінність Теодора Яблонського, я за неї навіть порадів.
Інші персонажі також на місці. Кожний виконує власну роль, не займає надто багато місця.
Однак, в мене є кілька невеликих претензій щодо розвитку персонажів в історії.
В першу чергу, мені не вистачило глибини в Оздемірі, та й в цілому, розкриття отців-фундаторів. Головний антагоніст виглядав дещо прісним. Жага до влади та приховані мотиви (це стосується його співпраці з руснею) були розкриті слабувато.
І мені особисто не вистачило розкриття Альберта в першій частині. Суть в тому, що перша частина, це більше детектив, в якому головні герої намагаються виявити загадкового ворога в середині сімейства Яблонських. І от в цьому діло. Альберт просто не вивозить тієї ролі, яку йому було надто в першій частині. Окрім того, що він бажав стати єдиним спадкоємцем спадку Яблонських, ми нічого особливо про нього сказати не можемо.
Динаміка та екшн
Перша сотня сторінок надзвичайно повільна. Інколи виникало враження, що читаєш повсякденність. Однак, історія починає набирати оберти. Повільно, по спіралі, даруючи читачеві неймовірне задоволення. Динаміка в книгах вивірена майже ідеально. Де необхідно, авторка робить паузу, передишку. Місцями розганяє події до неймовірної швидкості.
Єдине, що трохи збивало, це несподіване вияснення стосунків між персонажами (особливо це стосується Феді, Лейли та Джекі).
Із захопленням читаєш про чергову спробу Оздеміра та поліції знищити повстанців, як несподівано авторка вирішує третину розділу, а інколи і весь розділ приділити внутрішнім переживанням персонажів (хто кого любить, і чого ми не тримаємось за ручки). Такі рішення, особисто на мою думку, дещо гальмують загальний сюжет. Умовно це можна порівняти зі збиттям дихання під час бігу.
Екшн в книзі прекрасний. Авторка змогла знайти необхідний баланс, щоб читачеві вдавалося без зайвих проблем уявляти ті чи інші події. Правильно підібрані форми дозволяли мені занурюватися в дивовижні баталії, викликати відчуття присутності на вулицях Леобурга.
Мені сподобались моменти, пов’язані із Тео. Особливо динамічна сцена наради, де він миттєво осадив всіх, включаючи Лейлу, одним лише пострілом. Класний динамічний момент.
Також в голові викарбувалась смілива атака Феді, в якій вдалось знищити дирижабль ворога.
Цікаві моменти
Окремо виділяю ідею з двійниками. Цікавий сюжетний трюк, який дозволям головним героям досить швидко приймати певні зміни у власному характері чи світогляді. Це круто спостерігається на прикладі Феді та Теодора. Вони є двійниками, і в критичні моменти можуть впливати один на одного, що дозволяло діяти перекір власному характеру.
Іншими словами, певні риси характеру Тео в певні моменти допомагали Феді вирішити якісь нагальні проблеми чи завдання (згаданий вже моменті із дирижаблем). Навіть сам Федя усвідомлював, що самостійно виконати таку безумну атаку власноруч йому не вдалось. І така ж ситуація з Тео, який трохи пом’якшав, перебравши на себе певні особливості характеру Феді.
Надзвичайно цікавим моментом вважаю реалізацію Українського Королівства і історії. Коли Данило та Агнеса наважились просити допомогу в Української влади, авторка показала нам чудову варіацію Української могутньої держави, що здатна дати прикурити будь-якому ворогу.
Однак, є кілька моментів, які, на мою скромну думку, не отримали достойної уваги.
Перше, аварія під час якої зник Едвард. Тут хотілося б більше деталей, та однозначного факту загибелі Едварда Яблонського. Так-так, під час прочитання ніхто з персонажів, та навіть сама авторка не говорить однозначно, що він загинув. найчастіше використовувалось слово — зник.
Друге, замало виділено часу дядьку Данила. Як не як, але ж напочатку історії, пошук родича слугував хлопцеві ключовою мотивацією. Більше хотілося б інформації про шлях дядька Івана. Зокрема, як йому вдалося стати ледь не другою людиною в Австро-Боснійській імперії тощо.
Загальні висновки
Дилогія “Леобург” залишила після себе приємні враження. Коли я дочитав історію, то трохи засумував, адже звик до персонажів, до світу винахідників. Розлучатися з цим було досить складно. Інколи це досягало аж до меланхолічних настроїв.
Дилогія чудова. Вона легко читається, швидко занурює в цю дивовижну атмосферу, дозволяє насолодитися оригінальними ідеями.
Для людей, хто бажає зануритися в такий специфічний жанр, як стимпанк, Дилогія “Леобург” буде прекрасним провідником. Я вважаю, що книга написана настільки добре, що здатна створити конкуренцію більшості сучасних авторів цього жанру.
Нехай процвітає українське. Читайте українське! Воно ні на йоту не гірше за закордонне, а місцями — набагато краще. Дилогія “Леобург” отриує однозначну рекомендацію від мене, як приклад дійсно продуманої та якісної фантастики.
