Неодноразово психологи задавалися питанням: що відбувається із свідомістю людей у тоталітарних державах? Як фашизм пов’язаний із психікою, психологією особистості і суспільства?
Найперше, що вражає – це швидкість, з якою відбувається перетворення людської психіки. Психіка дорослих людей економічно та політично активного віку виявляється значно гнучкішою, ніж здається. Люди на диво швидко вчаться скоювати злочини, навіть коли усвідомлюють злочинність своїх дій.
Інше – буденність зла. Фашистські партії (на відміну від того, що говорить комуністична пропаганда) це центристські, об’єднуючі партії більшості, як правило далеко не найбільші радикали у суспільстві. Навіть більшовики (які за змістом і формою є типовими фашистами) – це відносно помірна більшість, яка протистояла більш радикальним партіям, про що говорить навіть сама їхня назва як претензія на об’єднання більшості. Тим більше «єдина росія» - типова партія з цієї веселої компанії поміркованих центристів, що намагається об’єднати суспільство і захистити його від радикалів лівого та правого ухилу. Тобто більшість людей впевнена, що жодних радикальних рішень вони не підтримують, що усі політичні рішення буденні, помірковані і зумовлені зовнішніми обставинами.
Існує теорія авторитарної особистості, кілька психологів після другої Світової війни намагалися описати такий тип особистості, що схильний підтримувати і встановлювати авторитарні порядки.
Еріх Фромм вважав, що існує особливий «авторитарний тип характеру», який ототожнює себе із владою, фундаментом якого є приналежність до чогось значущого.
Пізніше цілий колектив відомих послідовників психоаналізу Фрейда із застосуванням досліджень вивели концепцію розвитку авторитарної особистості, яка своє невдоволення суворою владою власних батьків перетворює на потребу у владі над іншими (якщо сильно спростити ідею).
Та, як ви, мабуть, розумієте, теорія авторитарної особистості майже нічого не пояснила, нічим особливо не допомогла, а методи дослідження особливої довіри не визвали. Схоже, що не існує спеціальних людей для авторитаризму. Звичайні люди, абсолютно нормальні з точки зору психології, стають базою і опорою авторитаризму, тиранії і фашизму.
Комуністична ідеологія навмисно спотворювала розуміння фашизму, щоб не здаватися надто спорідненою із тим самим фашизмом.
Одна з найбільших психологічних ознак фашизму – відчуття необхідності єднання, зречення індивідуалізму заради суспільної мети. Так, іноді суспільство об’єднується на короткому відрізку часу, але в нормі такий стан має тривати недовго й дуже обмеженому контексті подій. Вінстон Черчилль програв вибори одразу після закінчення війни, яким би відважним героєм не бачила його історія і нащадки. Де Голль то отримував, то втрачав посади, та вигравав, то програвав вибори після другої Світової війни. Стабільного єднання суспільства не відбувалося, у цих випадках люди не ототожнювали себе із існуючою владою.
Це говорить про те, що індивідуалізм не перешкоджає єднанню заради визначної мети, але й не дозволяє такому єднанню досягти стабільного авторитарного стану.
Колективізм напроти виявляється важливою передумовою фашизму.
Індивідуалізм будує особистість як суб’єкта, що несе особисту відповідальність і має особисті права. Об’єднання людей так само набувають суб’єктності. В нормі кількість об’єднаних суб’єктів виявляється обмеженою, якщо права кожного однакові і однаково захищені. Так з’являється автономна особистість, яка не залежить від відчуття єднання, і автономні колективні суб’єкти, які об’єднуються у політичну націю.
Рівноправні суб’єкти дуже важко досягають згоди, частіше зупиняються на компромісах і тимчасових домовленостях, це, звісно, затягує гарні рішення, але й не дає приймати або підтримувати щось погане.
Інша важлива психологічна ознака, яку виховує і на яку спирається фашизм – регідність психіки, тобто відсутність гнучкості, зміни ставлення, переосмислення цілей. Значною міру це не причина, а наслідок єднання, колективізму і втрати особистої суб’єктності. Особистість йде туди, куди йде колектив, виконує те, що виконує колектив, думає так, як колектив і зрештою відчуває так, як відчуває колектив. Регідність на рівні суспільства супроводжується і забезпечується конформністю - прийняттям групових ідей за власні.
Фактично, регідним стає як конформна особистість, так і усе суспільство.
Але регідність це патологічна і по суті слабка позиція. Незважаючи на велику силу і міць регідної психіки та регідного суспільства, вони є надзвичайно крихкими і дуже погано пристосовуються до середовища, яке змінюється.
Уся страшна сила і міць фашизму розвалюється у дивовижно короткі терміни, коли ситуація змінюється і життя проявляє свою складність, коли щось йде відверто не за планом, та спротив фашизму виявляється гнучким і адаптивним.
Трохи джерел:
https://uk.larafornm.com/t-adornos-authoritarian-personality-theory-4519
