Акт 0. Пролог
Мене несправедливо звільнили з роботи, роботи де я викладалась на 200%, вірила в ідею, бачила там своє майбутнє. Мене полили брудом. Я пережила хвилю наклепу і досі час від часу отримую нові порції. За роботу не шкодую - є купа інших проєктів, в яких я радо реалізовуюсь вже через годину після звільнення, але є одне але. Мене неймовірно дратують 2 речі: тупі люди і несправедливість. І саме поєднання цих 2 бід звільнило мене з роботи. Щоразу як заходить мова за мою колишню роботу я переповнююсь негативними емоціями, зловтішаюсь, ненавиджу, хочу кричати їм в обличчя, почути вибачення і “дякую” за свій внесок, побачити людське ставлення.
Місяць за місяцем я всі рідше згадую цю роботу і, відповідно, рідше захлинаюсь у цих хвилях негативу. Дуже хочеться пробачити, щиро, відверто, по-людськи. Хочеться бути вище цього, витрачати свій ресурс на добро, присвятити свій час тим, хто його цінуватиме.
За старою доброю схемою я пишу листа; листа, який ніколи не знайде свого адресата, але в якому будуть усі слова, що він на них заслуговує. Ну, майже усі.
Скоріше за все читачеві мало що буде зрозуміло. Заново переривати брудну білизну мені не хотілось, я втомилась доводити свою правоту, тож вам доведеться просто повірити мені на слово. Від початку історії розом зненавидіти їх, а потім пробачити.
*перетворюю цей майданчик для себе на сервіс “Кажу те, чого не стає сміливости сказати в реальному житті”*
Акт 1. Сасандр
Добрий день, пане Сасандре! Ну що ж, настав час нам поговорити. Прошу сприйняти цей лист, як вияв найбільшої неповаги, яку як ви кажете я до вас повсякчас проявляла; як плювок в обличчя, як ляпас, істеричний крик і сміх та жбурляння усього, що тільки могло опинитися під рукою.
Бо це все, що виникає у мене при думці про вас. Сприйміть це як тицяння пальцями в вас від кожного пересічного, кожного знайомого, що засуджують вас за вашу тупість та незрілість; як акт кидання помідорами і примусу до вибачення, на яке я заслуговую.
Я почуваюся вразливою, ураженою, незахищеною, не підтриманою достатньою мірою.
Ви порожній. Ваше зверхнє ставлення базується виключно на ваших незрілих ілюзіях про владу та авторитет, на ваших незрілих амбіціях щодо лідерства. Ви загралися в боса, не зізнаючись собі, що граєте в зовсім іншу гру, переможцем з якої ви не вийдете.
Весь біль від зради та приниження, який я перенесла, всі витрачені на рефлексію нерви, вся злість, що переповнювала мене - виходять. Я відпускаю.
Бажаю вам проторити свій шлях так, щоб випущений мною біль вас не знайшов. Бажаю мудрості - це дуже важкий тягар, тому бажаю сил та сміливости зуміти цією мудрістю скористатися. Бажаю сил пробачити собі.
Ти собі пробачаєш? Щиро, визнаючи свої помилки? Чи достатньо ти сміливий, щоб пробачити собі? Сперш, чи достатньо ти сміливий і дозрілий, щоб визнати їх? Бо мене розриває всередині від несправедливості! Це не чесно! Це не так! Я заспокоююсь і розумію, що мені тебе шкода, мені шкода, що ти існуєш у тому вигаданому світі де я - твій ворог.
Що ж, бажаю тобі стати достатньо сміливим. Дурнем бути легко, і ти обираєш легкий шлях.
Акт 2. Гандон
Підступний, дволикий, скажений щур. Через які страждання та тортури я пройшла, скільки терпіла протягом цих двох років…
*доросла людина, можна було й не перекладати відповідальність на інших, а діяти самостійно - кажу я собі*
… і все заради чого? Заради ідеї, в яку вірила - вірила неправильно, заради якої працювала - не так як ти хотів, заради якої принижувалась, переступала через свої принципи та переконання - роздуваю трагедію, ага.
*хоча, вочевидь, не такими вже й сильними вони були, коли я через них переступала*
Засліплені довірою до ідеї ми чекали, діяли, працювали, терпіли, жертвували, проявляли ініціативу, яка як виявилось наказуєма. І все це для того, щоб потім почути, що я чинила негативний вплив? Що мою ініціативу буде покарано? Що моя віра - фарс і гіперболізація?
Ох якби ж тільки я мала той вплив, про який ти, щуре, говориш. Не обовʼязково навіть над Вавою, а хоча б над собою. Якби ж я тільки мала хоча б дрібку того впливу, про який ти говориш.
Я можу сказати, що я б багато чого змінила, але це не матиме жодного сенсу, а тому я радше скажу, що відтепер це моя мета. Моя мета мати вплив. Знову ж таки - хоча б над собою. Дослухатися до своїх побажань, довіряти своїм відчуттям, вірити у свої принципи та слідувати своїм переконанням.
Тоді, як щось буде йти шкереберть, я буду єдиною відповідальною особою, особою, якій я довірилась, на яку поклалась.
А ти, хворий педофіл з роздутим его, завищеною собівартістю та зверхнім ставленням до людей - насолоджуйся своїм повільним загрузанням у багні, багні світу, який ти будуєш довкола себе.
Я не маю до тебе ані краплі поваги, бо я не вірю у лідерів, які сліпо ведуть людей на смерть заради задоволення своїх незрілих амбіцій.
Тобі бажаю сил і мудрості зрозуміти, що коли в тебе вірять, - твоя зрада потопить тебе ж.
Акт 3. Вазеліна і всі-всі-всі
Цього не було в оригінальному тексті, але потім я згадала образу і на тебе. Та сама дівчина у стосунках зі своїм татом, інфантильна дурепа. Бажаю тобі подорослішати рано чи пізно, бо ти хороша людина. Просто більше не для мене.
І всі-всі-всі “друзі“-колеги, які мене підтримали - бажаю вам успіхів, на цьому загниваючому човні. Навчіться цінувати себе. Це звільнення дало мені можливість цінувати себе, нагадало про цю необхідність!
Акт 4. Пробачаю
Забирайтеся усі геть з моєї голови, жоден з вас не гідний ані секунди того часу, що я приділяю думкам про справедливість, якої ніколи не буде; того часу, що я приділяю намаганням пробачити та відпустити.
Мій внутрішній стан не заслуговує тих землетрусів, що його колихають, вибивають з рівноваги, забирають землю з-під ніг, штовхають у прірву та змішують з брудом.
Я хочу цінувати себе більше, ніж ті уроки, які хочу вам дати; цінувати себе більше, ніж бажання провчити вас. Я хочу піклуватися про свій внутрішній стан більше, ніж про подолання вашої незрілості - проти вашої ж волі.
Я забороняю вам надалі засмічувати мій внутрішній прекрасний, світлий простір. Я забороняю цим думкам гнітити мене, цупити своїми підлими щурячими лаписьками мою безцінну енергію, мій дорогоцінний час. Я радше використаю свій ресурс на те, щоб зробити свій світ кращим.
А ви залишайтесь у своєму. Набирайтесь мудрості.
Я і без того знаю, що я чудова людина. Необхідність самоствердження за рахунок вашої низості - відпадає.
Зловтішання - не той вид втіхи, що приносить мені pure щастя. Навпаки - зловтішання змушує мене хвилюватися, адже аби позловтішатись я мушу спуститись до вашого рівня (не впевнена, що мені це вдасться). Для мене це - неприпустима розкіш.
Хочеться висловити ще багато отруйних, різких думок, але аналізуючи, який шлях було подолано в цьому листі, - не хочеться повертатись на початок. Ті початок і стан не варті того, щоб повертатись в них знову і знову.
Теперішній стан вартий того, щоб його зберегти. Стан свободи від надокучливих думок та самознущань; стан готовности йти далі з величезною любовʼю в серці. Любовʼю, від якої ви відсахнулись. З ініціативою, яку ви покарали. З довірою, якою ви знехтували. З добротою, від якої ви відвернулись. З наївністю, якою ви скористались.
Дякую вам за цей урок. Він показав мені ще раз, вкотре довів та підтвердив, що слід довіряти собі та своєму досвіду, своїм принципам, слідувати своїм переконанням.
Дякую.
Пробачайте.
