Після Нового року в мене майже не було замовлень і я більшість часу просидів удома. Використав усю свою скромну заначку. Збив графік. Став лягати непристойно пізно. Так пізно, що вже рано. День і ніч помінялися місцями.
І от мені треба було поїхати на вранішнє замовлення. Я поспав кілька годин...
Ледь виконав завдання.
Але морально я почував себе на диво й напрочуд добре. Чому?
Усе падає з рук, у голові нічого не тримається, кажу перше, що приходить на думку, словом, типовий я, але значно концентрованіший. І все це легально, бо ж не виспався. Маю право. Добре, хоч так. Інший би, можливо, уже десь зваливсь і хропів, а я он тримаюсь.
Очі заплющуються. Відчуття, ніби під повіками — цукор, а в усьому тілі — жагуча млость. Кайф заснути чигає на тебе за кожним кроком.
Я знайшов новий наркотик.
Чомусь кажуть: «Завтра важливий день, треба добре виспатися». Ні! Навпаки.
Ось мій лайфак, безоплатний, безвідмовний і безкорисний.
Не спи — будь собою.
Відсутність сну — дозволь собі більше.
***
О першій ночі можна відчути себе королем світу. Тихо, всі сплять, нікуди не треба поспішати. Час ніби застиг. Ти сам. Мудро пануєш над простором.
Але о третій ночі приходить розплата. З'являються три заколотники — тривога, параноя і відчуття безнадії — що хочуть скинути тебе з престолу. І їм це завжди вдається. Державний переворот ночі знову й знову...
Дурні думки лізуть у голову. Що б ти не робив і яким би вдалим не був твій день, вони звучать фоном. Ніби у твоєму мозку грає радіо. Ніч ставить стару декаданську платівку зневіри на патефон меланхолії...
У такі миті не можна собі вірити. Заборонено ухвалювати рішення. Краще лягти спати. Але ти не ляжеш — пізно прокинувся, і сон не йде. Тортура свідомістю.
Щоби розірвати це порочне коло, треба вдатися до хитрощів. Ночувати в одязі на нерозкладеному дивані. Тіло, не здатне вранці ніжитися в зручному й теплому ліжку, вимушено буде підводитися.
Потім важливо не дозволити собі спати вдень. Щоби нарешті лягти сьогодні, а не у вічному завтра.
Але як би не хилило до сну, о 22-й заснути не вийде. Організм уже звик... І буде триматися невідомо на чому до проклятої позначки в третю чи четверту годину.
Ніч зробила тебе свідком своєї величі, конфідентом власної тиші, огром її порожнечі потрапив до твоїх клітин, наповнив тебе зсередини відчуттям таємниці й сум'яття, на цьому паливі ти довго можеш «їхати» в невідомість...
Та може пощастить, і ти заснеш о першій-другій. Тоді вранці прокинешся і не зможеш згадати, чим саме тебе гнітила ніч. Ніби то було лише сновидіння...
Так можна було? Чому мені ніхто не сказав? Бачили мене онлайн о третій ночі — і мовчали? А, ну, ті, хто бачив, — самі такі, а хто міг сказати, той не бачив, спав...
Неймовірне відчуття. Ніби вирушає поїзд у щасливе майбутнє, ти заскочуєш до останнього вагону, дивишся у вікно, як за тобою женуться колектори буття — тривога, параноя і відчуття безнадії — і крутиш їм дулі.
